Мешканці київського мистецького поселення "5-хатки" – зведеної 2009 року двоповерхівки з п'ятьма виходами біля Берковецького кладовища, в якій зараз живуть близько 15 людей – торік відкрили школу для своїх дітей. В єдиному першому класі "БеркоШколи" викладали, серед іншого, виживання й правила поведінки, орієнтування, анатомію, майстрування, хімію та англійську – усе за допомогою ігор, конкурсів і квестів. Відрізняється й розклад: уроки проводять по п'ятницях і суботах, решту днів діти навчаються вдома з батьками. Цьогоріч навчання розпочнеться 1 жовтня – адже на вулиці "таке гарне літо, хай триває ще". Усі діти успішно складають іспити екстерном у державних школах.

Як і чого навчати школярів. Про освіту в сучасному суспільстві розповідає одна з авторів ідеї та викладачок школи 30-річна Валентина Мержиєвська

Як виростити дитину в Україні готовою до сучасного світу? Щоб не стримувати її розвиток шкільною програмою Міносвіти чи напівсов­ковим суспільством – і щоб не стала в цьому середовищі ­ізгоєм?

– У ХХ столітті освіта ґрунтувалась на принципі передавання знань від учителя до учнів. Людство набуло певний обсяг знань та уявлень про світ, його закони в різних сферах, і цей обсяг треба було передати дітям. Педагогіка ж мала вмотивувати їх запам'ятати необхідне й дати певні практичні навички для подальшого застосування. Але в сучасному світі кількість знань шалено зросла. Принципи навчання, ефективні впродовж десятиліть, зараз не працюють. Криза освітньої системи є не лише в Україні чи на пострадянському просторі – це світова криза. Вона видається менш драматичною, ніж економічна, але наслідки можуть виявитись загрозливішими.

Суть у тому, що зникло відчуття необхідного багажу знань. ­Раніше можна було судити про освіту людини, скажімо, за кількістю прочитаних книжок. Зараз це майже ні про що не говорить, адже книжок надзвичайно багато, й вони дуже різні. Хтось може прочитати сотню любовних романів чи однотипних детективів, а інший – одну філософську працю й півроку її обмірковувати. Кількість нічого не говорить про якість. Наука невпинно розвивається. Сучасна біологія, математика, фізика істотно відрізняються від того, що вчили у школі ми – батьки теперішніх школярів. Передати ці знання дітям просто фізично неможливо. Та й не треба. Розробники шкільних програм частково усвідомлюють проблеми – але, на мою думку, йдуть хибним шляхом. Збільшують кількість понять у підручниках і годин навчання. А треба розвивати вміння виокремлювати головне, докопуватись до суті явищ.

Раніше вагомим був авторитет учителя – в учнів не виникало сумнівів щодо правдивості наданої інформації. У сучасному ж світі дуже важливим є критичне мислення, здатність піддавати сумніву почуте, вміння шукати підтвердження чи спростування теоріям. Більшість відкриттів відбувалися тому, що одна людина не погоджувалася з усіма іншими. І, зрештою, доводила свою правоту. Мати власну думку – велика розкіш, особливо в нашому суспільстві. Тому люди так легко підпадають під вплив реклами й політики. Починаючи від "відновлювальних формул шампунів" і завершуючи "покращенням життя". Більшість тез не витримують першого ж критичного аналізу. Але люди звикли не думати, а робити те, що їм пропонують. Починаючи зі школи, ми всі привчались виконувати те, чого часто не розуміли. Неясно було, навіщо це все – але робили. Змінити цю звичку дуже важко.

Коли я кажу, що авторитет учителя відійшов на задній план – не маю на увазі повагу і чемність. Ідеться лише про те, що кожна людина може мати свою думку, свій погляд на світ. Як учитель, так і учень. Не можна сліпо слідувати авторитетам – необхідно переосмислювати, пропускати через себе і з цього будувати світогляд.

Чому треба вчити, враховуючи, що чимало професій зараз відходять у минуле?

– Відходять не лише окремі професії, а й цілі світогляди. Світ змінюється з шаленою швидкістю, й що далі – то невпинніше. Моя бабуся читала книжки під керосинкою, на пам'яті моїх батьків з'явився телевізор, став доступний телефон, навіть у нас комп'ютери й мобільні телефони з'явилися у свідомому віці. А наші діти сприймають це все вже як невід'ємну частину світу. Як він змінюватиметься упродовж їхнього життя, ми не здатні навіть уявити. Тому єдине, до чого ми їх можемо підготувати, і єдине, що буде напевно, – це до постійних змін. Тобто необхідно розвивати гнучкість, відкритість до нового, прораховувати наслідки, покладатися на власні сили. Вони житимуть у світі, де ніхто їм не зможе нічого гарантувати, де доведеться йти на компроміси й пристосовуватися до обставин – більше й частіше, ніж будь­коли раніше.

Як виявити і не знищити в дитині схильність до певного виду творчості?

– Свої схильності діти проявляють дуже яскраво, ­головне – помітити їх, а не змушувати втілювати якісь батьківські ­фантазії. Якщо це – музика, то дів­чинка чи хлопчик самі постійно щось награватимуть і співатимуть, проситимуться до ­музичної школи.

Творчість у дітей не передбачає якихось традиційно визначених жанрів: музика, танці чи малювання. Наприклад, у мене старший син майструє механізми з якихось жердин, шнурків і дощок, або складає конструктор LEGO. Хтось може вигадувати кумедні слова чи навіть власну мову. Хтось – витягувати з шафи одяг і перевтілюватися. Щоб виявити здібності дитини, треба просто спостерігати, що вона робить із задоволенням, із власного бажання. А щоб це бажання не відбити, потрібно не сприймати це як дурниці. Наприклад, дитина вигадує історії – а її звинувачують у брехні чи називають це нісеніт­ницями. Бажання вигадувати зникає – а так, можливо, ­згодом це розвинулося б у письменниць­кий талант.

Також важливо не ­випереджати потреб дитини у творчості. ­Скажімо, сіла дівчинка малювати. Шкрябає щось ­олівчиком і радіє. А батьки вже несуть їй фарби восьми сортів, ­пензлі, мольберт і вчительку малювання. І що вона з усім цим робитиме? Доведеться якось виправдовувати надії, "відпрацьо­вувати" вкладені ресурси. А задово­лення від малювання тим часом кудись дівається. Тому єдине, чого треба дотримуватись, – іти від дитини, від її інтересів.

Навчаючись у школі, подібній до вашої, дитина зростає в ізольованому середовищі, яке відчутно відрізняється від суспільства. Рано чи пізно школяру доведеться в нього зануритися. Як зробити цю зустріч найменш болісною?

– У мене немає ілюзій, що таким чином можна когось від ­чогось уберегти. Навпаки, ­треба не уникати труднощів, а ­вчитися поводитись у різних ситуаціях. Я дуже не хочу, щоб мої діти відділяли себе від "решти ­суспільства".

З одного боку, окрім "Берко-­Школи", мій син ходить на айкідо, де спілкується з хлопцями свого віку й на кілька років старшими. Я відпускаю його самого гуляти у дворі, де ­можна щоразу знайомитися з новими діть­ми, на літо він їздить у село до бабусі. З наступного року ­планую відпускати його в ­літні ­табори – спортивні, козацькі. Іще, ­задля більшого "стикання" з суспільством, думаю невдовзі підшукати якийсь гурток чи ­секцію. Він поки що не визначився з напрямком хобі.

З іншого боку, класична ­школа також не є відтворенням суспільства. Там переважає спілкування з однолітками й формальними лідерами, які мають на дитину важелі впливу. А в "Берко-Школі" є чимало людей, які одне одному нічого не винні й не залежать одне від одного – отут спробуй відстояти свою точку зору. До того ж, ми намагаємось обговорювати всі конфліктні ситуації, що виникають. Спонукаємо дітей ­вирішувати свої проблеми, а не жалітися старшим.

Якою бачите школу за 10 років, коли сформується повний цикл освіти? Плануєте розподіл на класи чи групи за якоюсь спеціалізацією?

– Чіткого плану на 10 років не маємо. Багато що переосмислюємо в процесі. Навіть перший рік навчання вийшов відмінним від запланованого на початку. Ми намагаємося йти за дітьми, за їхньою цікавістю. Якісь теми даються легко, якісь – складно. Це не означає, що їх не треба вчити, але добре помітно, що для дітей вони ще не актуальні. ­Зараз їх дуже цікавить світ довкола, живі істоти, природні явища, ­будова власного тіла. І значно менше – абстракції чи історичні події. Тому на заняттях глибше занурюємося в теми, що важливі для дітей, а решту обговорюємо лише при нагоді. Головне – не випереджати їхню цікавість, тоді й примушувати до навчання не доведеться.

Звісно, є мінімум навичок, які намагаємось не проґавити, аби діти могли скласти іспити в екстернаті. Решту постійно обговорюємо і переглядаємо.

×