Із молодшим братом росли у сім'ї із суворими правилами. Тато любив повторювати: "Дітей треба любити мізками. Де дітей люблять серцем, там їх убивають". З нами ніколи не сюсюкали. Не казали, що люблять. Для дітей було правило – слово "хочу" не вживати: "Ти можеш хотіти в туалет, їсти і спати. Решту за тебе хочемо ми! Коли почнеш заробляти гроші – будеш хотіти".
Брат 14-річним пішов на будівельний комбінат носити паркет. Я брала замовлення на вишивання гладдю. Зашивала квітами потерті джинси, кофти. Це були перші гроші.
Моя найнедолугіша покупка – електродриль. Нащось купила його у Франції. Тягнула через кордони. Митники зі сміху вмирали.
Багато витрачаю на книжки. Не можу читати в інтернеті.
У дитинстві заздрила сусідським дітям, бо мали вільний час. Після школи бігали, бавилися. А нас із братом не пускали. Тато ламаною російською говорив: "Слюшай, что значит гулять? Ты идешь с музыки на гимнастику, гуляешь? Гуляешь! Дома ты устала? Устала учить физику, учи химию. Смена рода деятельности – это отдых!"
Ми думали, що тато – садист. Тільки зараз, коли я виграла купу інтелектуальних конкурсів, коли будь-кого можу за пояс заткнути і всюди вставити своїх п'ять копійок, думаю: господи, які ми були ідіоти.
Принцип у житті: коли є хліба край, то й під вербою – рай. Вдома має бути чисто і сито. Готувати люблю, але їсти багато не можу. Заробила виразку шлунка, коли 19-річний син сказав, що жениться.
Стосунки із сином і невісткою дуже хороші. Щодня по кілька разів зідзвонюємося. Багато побутових і бізнесових питань вирішуємо за круглим столом разом. Інколи – на підвищених тонах. Така в нас італійська сімейка.
Сім'я для мене – це розв'язання всіх моїх проблем.
Я не груба, а прямолінійна. Мене легко вивести з рівноваги.
Любов – це дивитися в одному напрямку, це неможливість дихати без коханого. Це жити його проблемами. Бути опорою одне одному.
Головний у нашій сім'ї – чоловік. Мені так спокійніше.
Коли познайомилися з чоловіком, він був студентом, а я – лікарем. З ним зрозуміла, що таке справжня любов. Він мене надихає. Каже: "Роби, що хочеш, я люблю тебе такою, яка ти є". Це дуже сильні слова для жінки.
заміжня вдруге. Мої чоловіки дружать. Теперішній радиться з колишнім. Це я їх так налаштувала. Ну, бо що це за дитячий садок після розлучення: "Я тобі дитину не дам, ти мені – ніхто". Чоловік і жінка – це не родичі. Це контракт двох чужих людей. А діти – рідні. Це об'єднувальна ланка.
Обманювати не вмію. Звикла називати речі своїми іменами, а таке не всім подобається.
Помилки визнаю легко. Вмію перепросити. Якщо знаю, що була не права, прийду і скажу: прости засранку. Головне – знайти правильну форму вибачення: коли тобі точно пробачать і ніякого осаду в душі не залишиться.
Мене часто зраджували. Я не ображаюся. Підлість – це їхній хрест.
Хочеш принизити і знищити ворога, зроби його своїм другом.
Страшно, коли людина, яку вважала другом, виявляється підлотою. Таких "викреслюю зі списку". Ніколи не мстила. І не показувала, що мені боляче.
Знаю свої недоліки: прямолінійна, ненавиджу підлість, лицемірів, брехунів і тупих.
Рідко бачу сни. Але як щось насниться – явно віще.
Рецепт щастя – в моїй роботі. Перетворила хобі на професію. Змушувати себе до чогось – це нещастя. Сусід-єврей колись дав пораду: "Для того щоб бути щасливою, треба отримувати задоволення від усього, що робиш. Помила підлогу – порадій, як гарно це зробила". Побачила, як він повільно ріже тоненькими шматочками овочі для салату. Зрозуміла: ця людина знає, про що говорить.
Переконую себе, що від сигарет ще ніхто скотиною не став, а від алкоголю і наркотиків – стали. З усього злого вибираю найменше.
Інколи мені кажуть: у вас померла Раневська (радянська актриса театру та кіно, відома своїми крилатими фразами. – "Країна"). Для мене це – найбільший комплімент.
Одяг створений, щоб прикрити наготу, зігріти тіло і щоб наші недоліки перетворити на переваги. Оноре де Бальзак казав: "Якщо у жінки криві ноги, зробіть їй глибоке декольте".
Благочинність має бути тихою. Якщо хочеш комусь зробити добро – навіщо кричати про це на весь світ? Помагаю сиротам, убогим, винахідникам, яким бракує кілька гривень на патентування, калікам. Готова всім дати гроші – лише не на церкву. Ці гроші будуть даремно потрачені.
У Бога вірю, але не надіюся. До церкви ходжу тільки паску святити. Кілька років тому син із чоловіком потрапили в аварію, тоді ноги мене до храму самі принесли. Молилася 3 години.
Хотіла бути модельєром-конструктором, як мама. Із 6 років виходила на подіуми, знімалася для жіночих журналів. Але коли тато випадково побував на моєму показі, де я ще й співала, видав: "Нет, моя дочь не будет шансонеткой". Сказав: "Будеш лікарем, як бабуся".
У роботі дотримуюсь залізної дисципліни. Збираємось на показ. Повідомила: біля автобуса о 17.30. Усі, хто здалеку, вже в автобусі. А красуня, якій 3 хвилини ходу, запізнюється. От коли їй до автобуса залишається 3 метри, зачиняю двері й їдемо. Має бажання – добирається своїм ходом, ні – прощаємось.
Вчу самодостатності. Якщо не впевнена в собі, тебе ніхто не побачить. Треба працювати на дзеркало і любити себе.
Страшенно сумую за батьками. Неправда, що час лікує рани.
2 
1
Коментарі