Українські військові повідомляють про блокаду Слов'янська, в якому перебувають численні бойовики під командуванням офіцера ГРУ Ігоря Гіркіна. Про ефективність такої блокади говоримо з 49-річним черкасцем Володимиром Мамалигою – учасником багатьох локальних конфліктів на території колишнього Союзу РСР.
Керівник диверсантів Ігор Гіркін заявив, що без підкріплення терористи довго не протримаються. Це правда чи блеф?
Це неправда. З досвіду знаю, що такі блокади можуть тривати місяцями й роками. Повної блокади, себто класичного кільця там немає. Я не здивуюся, якщо досі ходять на села автобуси. Тобто підкріплення й боєприпаси постачаються терористам справно. Коли я був в нібито оточеному й блокованому російськими військами Грозному, то щодня їздив ночувати в Гудермес, бо там було світло й гаряча вода. На ранок знов повертався в чеченську столицю. Донбас мало схожий на мою Черкащину. Повністю заблокувати ті ж Черкаси неможливо, хоч вони й блоковані з одного боку річкою. На Донбасі міста великі й густонаселені та ще й розташовані одне біля одного. Тому ні про яку класичну блокаду в Слов'янську мова не йде.
Чи означає це, що бойовики зовсім не страждають від блокади?
Першими почнуть відчувати труднощі не бойовики, а цивільне населення. Зникне світло, почнуться перебої з водою, хлібом, медикаментами. Тобто з'являться ознаки справжньої гуманітарної катастрофи, якої поки ще немає.
Чим закінчиться збройний конфлікт на Донбасі?
Варіантів два. Або ми очистимо Україну від нечисті, або втратимо Донбас. Ситуація ускладнюється дірявим кордоном через який в Україну вільно проникають козачки та інші напіввійськові особи з сусідньої держави. Своїм прикладом вони показують, що насправді цих вояків приваблює не висока пенсія в Росії, а можливість безкарно грабувати й мародерствувати тут в Україні. Влада мусить міцно перекрити кордон. В іншому випадку ризикує отримати довготривалий конфлікт.
Чи пошириться війна за межі Донбасу. Я маю на увазі не Одесу, а суміжні області – Дніпропетровську, Харківську й Запорізьку?
Навряд. У цих областях симпатики Росії живуть переважно в обласних центрах. Вони діляться на три категорії – проросійський люмпен (безробітні й неосвічені люди) маргінальні організації на кшталт харківського "Оплоту" й інтелігенція з числа любителів Пушкіна. Останні воювати точно не підуть. Двоє перших напряму залежать від отриманих грошей. Водночас у райцентрах трьох суміжних областей підтримки населення, схожої з тією, яка є в урбанізованому поліетнічному Донбасі, сепаратисти не матимуть. Райцентри в цих областях українські. Населення до диверсантів ставитиметься вороже. На Донбасі казкам про звірства бандерівців населення вірить всі 23 роки незалежності України.
Чи означає це, що запровадження справді ефективних фінансових санкцій проти Росії зупинить український конфлікт?
Сумнівно. Конфлікт зачепив громадську складову – названі мною три верстви населення. Люмпену байдуже, що з сьогоднішнього дня внаслідок санкцій він не зможе купити банку угорського зеленого горошку. Він поступово втягується у війну й звикає до неї. Вихід має бути один – роздати зброю патріотичному населенню. Приклад Одеси, де озброєні антитерористичні батальйони охороняють органи державної влади й відбивають охоту в сепаратистів іти на штурм, свідчить на користь моєї пропозиції. В тій же Чечні чи в Придністров'ї зброю роздавали не кому попало, а відданим командирам, які в свою чергу набирали відданих людей. За моїми спостереженнями зникли лише кілька одиниць цієї зброї. Решта була в надійних руках, які не зацікавлені вчиняти безлад й кошмарити рідні міста. Події 2 травня в Одесі можуть легко повторитися в Черкасах, бо тутешня міліція навряд чи чимсь радикально відрізняється від одеської. Сепаратисти можуть взяти кілька автоматів, підкупити тисячу осіб на свою підтримку, а захистити місто не буде кому, бо добропорядні громадяни, на жаль, беззбройні й безборонні.
3 
1
Коментарі
7