Прокуратура міста Хмельницького закриває справу проти міліціонерів, які жорстоко побили та покалічили 38-річного місцевого жителя Артура Сторожука. Про це чоловікові стало відомо 5 березня після спілкування зі слідчими. Два з половиною роки тому хмельниччанина побили тільки за те, що спробував написати заяву до міліції про підпал автомобіля. Після спілкування із стражами правопорядку права рука в Артура була роздробленою на 11 шматків. Рік міліція сама себе шукала, ще півтора року чоловіка та свідків багато разів допитували та відтворювали події дворічної давнини. Зараз дійшли висновку, що дарма, бо не знайшли доказів.
"В цей вівторок мене викликали в міську прокуратуру. Заявили, що справу закриють. Я питаю - як так може бути? А докази, покази свідків? Пояснили, що за новим законодавством покази свідків не є доказами. Тепер необхідна тільки відеозйомка, а вона відсутня. Я ж не знав про це, тому не підготувався і не забезпечив відео, - сумно жартує Артур. - Сподіваюсь, що публікація хоч якось допоможе мені".
Пригадує, що 22 вересня підвіз приятеля до міського кафе "Пелікан". Це було близько десятої вечора.
"По барах я не любитель ходити, бо маю чотирьох дітей і до алкоголю байдужий. Але так сталось. За десять хвилин моя машина загорілась. Її загасили пожежні, потім приїхали міліціонери оформлювати протоколи. А за декілька хвилин з'явились люди у штатському. До мене підійшов невідомий чоловік. Запропонував два варіанти розвитку подій. За першим - я відмовляють від написання заяви. А другий такий - я пишу, але винним роблять мене. Ніби я сам заради майбутньої компенсації по страховці підпалив своє авто, - каже. - Але це дуже дивно, бо машина не застрахована, це був старенький "Форд" 1993-го року. Їх відмовляються страхувати. Я не погодився на варіанти, які мені запропонували. Пояснив, що заява буде в будь-якому випадку. А міліція хай шукає злочинців".
Лише згодом Артур дізнався, чому міліціонери так не хотіли, аби він писав заяву.
"Біля цього бару постійно спалюють автомобілі. Тільки за вересень того року мій автомобіль був сьомим. В Києві про такі випадки часто повідомляють ЗМІ, а у нас приховують. Бо розкриття цих злочинів було нульове, - веде далі Сторожук. - Тоді я попросив чоловіка у цивільному представитись. Розумієте, хто він такий - невідомо. А ще схиляє мене до того, аби я приховав злочин. Він відповів, що зараз все пояснять. На мене відразу накинулись, схопили за руки, почали бити. А через те, що руки були викручені і по них били, мені роздробили праву руку. Причому так добре, на 11 шматків. Потім посадили в "Уазік", одягли наручники. Там тримали годину, згодом повезли на експертизу, ніби я п'яний був. В них же підстав мене затримувати не було. Я потерпіла сторона, сам викликав міліцію. І експертиза встановила, що я був тверезий".
Артур Сторожук написав другу заяву до правоохоронних органів, вже на правоохоронців.
"Чоловік у штатському виявився начальником центрального відділу міліції, підполковником Войтюком Сергієм Володимировичем. Найсмішніше, що справу про те, що мене зробили калікою, передали на розгляд в той самий райвідділ. Виходило, що працівники Центрального райвідділу, за наказом начальника Центрального райвідділу мене покалічили і вони ж розслідують справу. Тобто самі себе шукають, - каже. - Я з цим тривалий час намагався боротись, писав заяви в прокуратуру і все безрезультатно. Тільки після того, як про це повідомили журналісти, справу забрало обласне управління міліції, а потім прокуратура міста. Єдине, чого я досяг, це те, що через рік після інциденту начальника міліції звільнили. Решта тих, хто мене бив, пішли на підвищення. Я впізнав всіх героїв процесу. Вказав пальцем на кожного, хто мене бив. Також були сторонні свідки. Пройшло стільки часу, а звинувачення досі нікому не пред'явлені".
Першу операцію Артуру зробили в міській лікарні Хмельницького. Потім він лікувався в військовому шпиталі, шпиталі МВС. Другу операцію зробили в столичному інституті травматології та ортопедії. Також він лежав в Дніпропетровську в клініці хірургії кісті.
"Мені давали другу групу інвалідності, адже рука права висіла як пліть, я не міг нею користуватись. Зараз досі відновлюю, хоча вже можу нею хоч щось робити. Тому повторно за інвалідністю звертатись не став. Але лікування ще незакінчене. Сказати як я весь цей час жив? Жахливо, а як ще? Я був здоровою людиною, яка утримувала родину і дітей", - обурюється Артур.
5 
35413
Коментарі
45