"Зона АТО" — це насамперед інша реальність. Вона починається за Ізюмом Харківської області. Мирні пейзажі Слобожанщини з тракторами та ораними полями змінюються вигорілими балками, окопами та бронетехнікою при дорозі. А ще зірваними мостами, розбомбленими хатами, блокпостами через кожні 5-10 км і почорнілими від сонця та бруду обличчями солдатів.
Бійці з Новоград-Волинська на одному з блокпостів з тихим сумом і цікавістю поглядають на мішки і коробки, звалені у кузові джипу Nissan Navara.
"Веземо "гуманітарку" для 11-го і 25-го батальйонів "Київська Русь", що у Дебальцевому", - пояснює волонтер Олексій Момот.
"Як там у столиці? Все нормально? Ми нарешті хоч трохи виспались з цим перемир'ям. Але вночі нерви все рівно на межі. Будь-який шурхіт у "зеленці" перетворює ніч на кошмари", - зізнаються солдати на прощання.
Волонтери з Вишгорода, проїхавши понад 700 км, добираються до місця призначення рано-вранці. Лунають два постріли з "калаша" - на в'їзді у Дебальцеве військові ретельно перевіряють документи.
Місцеві жителі супроводжують волонтерські машини уважним поглядом — помітно, що новоприбулі викликають у дебальцевців щонайменше цікавість і певний острах. Багато хто з "аборигенів" пересувається містом на велосипедах та стареньких "жигулях" і "тавріях". На деяких машинах майорять білі пов'язки.
Громадські активісти заїжджають спочатку на позиції 25-го батальйону. Більшість вояків зустрічає їх радісно, потискає руки: "Ласкаво просимо!". Хлопці вивантажують коробки з харчами, медикаменти, туалетне приладдя, генератори...
Доброволець Кузя веде волонтерів на передову. Тут наразі тихо — перемир'я, підписане у Мінську, нібито в силі. Кузя розкриває накритий ковдрою гранатомет АГС-30, будить хлопців у шанцях. Дехто з бійців взутий у гумові шльопанці.
Активістам дозволяють залізти на танк Т-64, а потім і в його середину — у ньому тісно, руки-ноги не випрямиш, один невірний рух і на голові гуля. А ще якісь джойстики, вентилі, рукоятки, снаряди і патрони навколо.
Наступний пункт призначення — штаб 11-го батальйону. Для нього — теж подарунки від волонтерів. Є пакунки для "общака", а є й персональні. Один з бійців радісно розпаковує свою коробку й дістає звідти сушену тараню, з насолодою вдихає запах солоної риби...
У штабі 11-го батальйону лишається вищезгаданий Nissan Navara. Його подарував сім'ї комбата Олександра Гуменюка, який загинув у серпні від кулі снайпера, нардеп Ярослав Москаленко. Вдова комбата, у свою чергу, передала машину на потреби підрозділу. Передала разом із талісманом — Чебурашкою, дитячою іграшкою, що вміє розмовляти й піднімати настрій.
"У нашій родині є ціла колекція чебурашек. Це Чебурашка-татусь. Нехай супроводжує хлопців у машині і береже їх від всього поганого", - сказала Олена Гуменюк перед відправленням волонтерської допомоги на схід.
Небайдужі люди висловили готовність придбати їй ще одну автівку. Проте жінка відмовилась, попросивши натомість в них закупити з десяток снайперських гвинтівок — знову ж таки для потреб української армії.
Загалом бійці не вірять в ефективність перемир'я й кажуть, що найважче — чекати невідомо чого.
"Дебальцеве зараз у мішку — воно оточене з трьох сторін. Але якщо наше командування зрадить і ворог повністю оточить нас, ми прориватимемось на Ростов. Краще там шуму наробити. Якщо вже воювати, то в ідеалі на чужій землі, а не своїй", - говорить один з офіцерів.
На зворотній дорозі на блокпостах у волонтерів значно ретельніше перевіряють документи, дивляться, чи не везуть із собою зброю.
Коли активісти виїхали за межі "зони АТО", їм зателефонував лейтенант Микола з 11-го батальйону і повідомив, що по Дебальцевому почали стріляти російські "Гради", а у самому місті сепаратисти розстріляли з РПГ машину Нацгвардії. На щастя, обійшлось лише двома пораненими.
3 
1
Коментарі