Чому в часи СРСР усіма його республіками ширились анекдоти про хтивих і тупуватих грузинів, нерозторопних чукчів і молдован, тугодумних і скупих українців? Чому й після розпаду Союзу серед росіян панує нелюбов і зневажливе ставлення до представників близького та далекого зарубіжжя? "Ксенофобська розвідка про російську ксенофобію" - так назвали роздуми Лірника Сашка на цю тему в інтернет-виданні "Висновки".
Цікаво, а тільки мене коробить вживання в Інтернеті кацапськими юзерами термінів "піндос", "хач", "чурка", "хахол" та інших подібних "клікух" на означення всіх навколишніх народів, далеких і близьких?
Я все збирався якось подумати над тим, для чого це робиться. Нарешті вибрав час, сів і подумав.
Ну й до чого я дійшов у своєму хлопському сільському аналізі.
Просто ксенофобія й антисемітизм для існування Московського Улусу Орди – життєво необхідна річ. Інакше дикі ординці просто розчиняться в навколишніх культурах осілих народів.
І остання орда-імперія на планеті пропаде. Як це було завжди і у всі часи із усіма імперіями. Тому й придуманий "особєнний путь", "умом Рассєю нє панять", "в кольце врагов", "што русскаму харашо,то нємцу смерть" і т.д.
І для них "жид" – це як "опущений" на блатному жаргоні, жахливе тавро й образа "па жизні". А для всіх інших – українців, поляків (żyd), чехів (žid), словаків (žid) – просто назва національності без якихось образливих тонів.
"Чурка" – для московського слуху звучить як "дикун" (і це стосовно народів, які будували обсерваторії і створювали медицину й алгебру, в той час як на місці Москви вили вовки в хащах, а предки кацапів викушували бліх один в одного, сидячи в сирих землянках).
А "хахол" – обов'язково сумирний придуркуватий напівп'яний кум із шматком сала і сулією самогону, який не вміє навіть сам підтертися без "руководящої" ролі кацапа.
Причім, одночасно кацап боїться до гикавки українських "бєндєровцев" і "правасєков" і звично приписує собі українських письменників, композиторів й інженерів. Але цей когнітивний дисонанс не заважає шизофренічному мисленню балалаєчників.
В ординців є ілюзія, що досить назвати когось "унічижитєльним" прізвиськом - і опонент автоматично перетвориться на цю "клікуху". Як діти в пісочниці, їй-бо.
Або кращий приклад – точно як печерні люди, які малювали на стінах шаблезубих тигрів і мамонтів, а потім героїчно кололи їх загостреним паліччям, щиро вважаючи, що тим вони їх перемагають у реальному бою.
Тому кацапи дуже хитро й підступно (як вони самі думають) намагаються навісити цей свій вигаданий "бренд неповноцінності" на опонента, чи вибрану жертву в суперечці.
Аналогічно вони роблять стосовно всіх навколишніх "пшеків", "чухонців", "чукчів", "хачів", "піндосів" (як не дивно, чомусь вони так називають американців, а не греків :-) ), ну й "хохлів" само собою.
Вони сподіваються, що нам теж властиві оті легендарні "бандеро-петлюрівський антисемітизм" і ксенофобія, про які кацапам розказують їхні вчителі, пропагандисти й батьки.
Але в українців цього вірусу немає апріорі, і ми спокійно уживаємось із "жидами", "чурками", "пшеками", "хачами" та іншими націями. У нас ця кацапська "методика" не працює, збій програми.
Самі кацапи про це здогадатися не можуть, тому продовжують намагатися звести дискусію в русло "Бєй жидов, спасай Україну!", хоча там ліпиться тільки і тільки "Рассєю", і історично, і традиційно.
Через то і вводить кацапів у ступор смислова конструкція "жидобандерівець", чи образ "правосєка-хвашиста" із ярмулкою на голові.
Тому кацапа дуже легко відстежити за тими "піндосами", "хачіками" і рештою "чурок" і "бандєро-фашистів", яких вони тулять всюди, як горбатого до стіни.
Причому, що цікаво, у всіх народів є самоназви й назви, які їм дали сусіди. Наприклад, дойчі – німці-алемани, українці – руси-русь, ляхи – поляки. І тільки кацапів ніхто не знає, як назвати делікатно. Бо "русскіє" – то не назва. То прикметник. Відповідає на питання "чиї?". Тому що то не народ-етнос, а конгломерат різних етносів, зігнаних до кучі імперською нагайкою – та сама Орда.
Тому "кацапи", як я їх весь час називаю у цьому тексті, – то не зневажлива кличка, а приведене до спільного знаменника поняття, яке ніжно називає різномастих аборигенів-"русскіх", що перебувають на підніжку харчової імперської піраміди й виконують роль рядових мурашок-рабів для своїх начальників різного роду і племені.
Від тунгусів і ерзянців до вепсів із домішками мордви.
Різних, але "скованих одной цепью" і "связанних одной целью": як би "в бєрьозовиє сітци завернуть вєсь бєлий свєт".
Або "зємлю в Грєнаде крістьянам отдать".
І не важливо, що їх там не чекають, і ніфіга не хочуть їхніх "сітцев", "кокошніков" і "портянок".
Рабам "не положено" мати свою національну ідентичність, окрім дозволених етнічних колективів для показухи. Тому, як у випадку із потуреченими слов'янськими дітьми-яничарами, виховується "імперська – русская" ненависть до всього етнічно "нєрусского".
Тому й комплекси, тому і вершина (!!!) – шедевральна зневажлива образа – "НЄ́РУСЬ" (блін, прикольно це звучить у вустах монголоїдного тунгуса, кучерявого осетина, чи "вєсі бєлоглазой" :))
Тому й намагання принизити за національністю на рівні державної пропаганди і політики, тому і етнічні чистки – межа осілості євреїв, депортація кримських татар, Голодомор українців і сучасний антиукраїнський терор в Донецько-Луганському Сомалі.
А де "зуб нєймьот" у кацапів, то залишається плюватися своїми "хахламі", "хачамі" й "піндосами" через дірку в огорожі, в надії, що отруйна кацапська слина призведе до сепсису здорового організму.
І навіть факт того, що на пропозицію кацапського окупанта із бурятськими вилицями: "Здавайцєсь, фашисти хахляцкіє!" – звучить відповідь із окопу: "Русскіє нє здаюцця! Миколо, давай швидше гранату!", ніяк не примусить кацапа зрозуміти, що ворог мого ворога – мій друг.
Але тут кацапу на виручку приходять природна кацапська "смєкалка" і ментальна конструкція "сіжу в ґавне, но ґолаву висока дзєржу".
Кацап обзиває все побачене й почуте, яке не лягає в його примітивний шаблон мислення, "проіскамі амєріканцев, каториє хатят пассоріть наші браццкіє народи" і продовжує нести в світ своє "разумноє, доброє, вєчноє".
Як бегемот, який розбризкує хвостом свій кал навсібіч в надії, що сморід віджене потенційних ворогів і вбереже від зазіхання конкурентів отруєні в такий спосіб пасовиська.
Щоб потім радісно жерти траву, приправлену своїми ж продуктами життєдіяльності, і далі намагатися збільшувати ареал поширення свого виду.
5 
35413
Коментарі
26