"Ми досі послуговуємося правописом Сталіна"

 

— Один народний депутат підійшов до мене: "Разрешите подержать вас за руку. Я выучил слово "горнятко". Наступного дня прийшов з томиком Ліни Костенко. Що то воно є український ген, — каже 48-річна Ірина Фаріон, мовознавець і народний депутат.

Нещодавно вона в київському Будинку кіно презентувала третє видання своєї монографії "Мовна норма: знищення, пошук, віднова".

— Мене не особливо цікавила культура мовлення — ні як науковця, ні як політика, — розповідає. — Але 2006 року мене обрали депутатом Львівської обласної ради. Я була шокована з мовлення депутатів і чиновників. Почала збирати помилки в їхньому мовленні. На це йшло багато часу. На кожну сесію облради робила спеціальні таблички, і кожному з депутатів потім роздавала з видруком його помилок. Так бавилася чотири роки. Ось і назбиралася ця книжка.

Фаріон планує активно поширювати книжку у Верховній Раді й обіцяє протягом року взятися за мовну "чистку" парламентських нормативних актів.

— Наш парламент мені нагадує кустарну фабрику законотворення. Це пральна машина, яка викидає на поверхню зовсім не випрану постіль. Наші депутати мають такий стосунок до мови, як я до космічної обсерваторії.

Найбільш уражені русизмами, каже Ірина Фаріон, синтаксис і лексика української мови.

— Десь на сесії Львівської обласної ради почула, що "археологами розкопано те-то". Я сказала: "Пощо археологами копати? Вони що, лопат не мали?". Бо "зроблено мною" замість "я зробив".

Кілька тисяч слів з української мови було вилучено лише тому, що вони відмінні від російських. Дратувало радянську еліту, що в українській мові замість "галстук" є ще "краватка", крім "чашки", є ще "горнятко" і "філіжанка".

Радянська влада оголосила війну й українським граматичним формам. От ми сьогодні уже не говоримо "з надмірної любовИ", як казав Іван Франко, галичанин. Але ж і Сосюра, донеччанин, писав: "Навколо радостИ так мало". Саме така форма родового відмінка іменників третьої відміни була в українському правописі 1929 року. Радянська освіта його знищила, й ми досі послуговуємося правописом Йосипа Віссаріоновича Сталіна. І зрушити це поки що складно. Моя бабуся все казала: "Не пам'ятаю його імени". А я, правильна школярка, радянський виплодок, виправляла її і казала: "Не іменИ, а іменІ". Бабця співчутливо дивилася та не виправляла. Тепер мені соромно.

×