Тернопільський 49-річний велотурист Олексій Пізник за 270 євро організував для себе місячний велотур по Європі. Проїхав Польщу, Словаччину, Австрію, Швейцарію, Німеччину і Францію.
"Вирішив поїхати в Європу, бо дуже хотів побачити на власні очі як там люди живуть. Я ж 1963-ого року народження. Прожив в СРСР – тоді взагалі виїхати нікуди не було можливо. Тепер є час, можливість, а грошей багато не потрібно.
За весь час подорожі проїхав 2400 кілометрів велосипедом. Витратив 270 євро – 150 на переїзди потягом – ним долав ті ділянки, які було нецікаво їхати. Ще 40 злотих на штраф, за те, що в Польщі їздив велосипедом по перону. Решта пішла на їжу.
Зранку готував на пальнику вівсянку. Її взяв з України, потім докупив в Німеччині. Пив українську каву „Галка". Вона хоч не має ні запаху ні смаку, але добрий вміст кофеїну. Часто купував „Снікерси". Воду брав у місцевих. Казав „Гів мі, пліз, вассер".
Більшість європейських велотуристів ночують в кемпінгах. Але там треба 10 євро платити. А я за 10 євро міг два дні жити. Тому ночував прямо біля велотраси. В них це неприйнято. Трохи зглядалися на мене, але ніхто нічого не казав.
Кілька разів ночував взагалі без намету. Один з випадків – заблудився в Базелі. Центр міста, десята година, всюди житлові райони, нема де палатку поставити. Найшов якусь церкву. Ворота були закриті, але був боковий вхід – через школу. Найшов місце між сіткою і кущами. Постелив каремат, спальник – ліг спати. Щогодини будився, коли на церкві бив дзвін. Зранку розбудили собачки – якась жінка з сигареткою їх вигулювала. Була вже восьма ранку. Я почекав поки жінка піде, зібрався, і пішов через школу назад.
В французькому Діжоні вигнали з вокзалу пів дванадцятої ночі. Там поїзди вночі не їздять і вокзали закривають. Я пішов на трамвайну зупинку. Біля неї була велосипедна стоянка і кущі. Ліг в кущі і до ранку переспався.
Люди в Європі дуже доброзичливі. Завжди допомогали мені велосипед в потяг пакувати. Я важу 50 кілограм, а велосипед великий, і важить, разом з багажною сумкою, кілограм 25. Мені просто маси не вистачало своєї, щоб комфортно його заносити. Словаків, німців, французів навіть просити не потрібно було – просто підходять і допомагають.
В Німеччині після дощу зупинився намет на автобусній зупинці просушити. Німець з найближчого будинку вийшов, запропонував кави. Я відмовився, то він свою дочку прислав. Не хотів відмовлятися – попросив зробити чаю. Принесла півлітрове порцелянове горнятко. Розпитувала звідки я. Я запросив її в Україну.
В нас існує міф, що француженки якісь дуже красиві і сексуальні. А вони як наші дівчата часів брєжнєвського застою. Простенько, по домашньому вдіті. Жодної сексуальності. Я подумав, що якби одружився на францужанці, то мав би не об?єкт сексуальних домагань, а друга до кінця життя.
3 
2164
Коментарі
12