21 листопада українці відзначили День гідності та свободи. Минуло три роки від початку Євромайдану, який тривав 94 дні.
Тарас Висоцький із села Жидичин Ківерцівського району на Волині у листопаді 2013 року брав участь у протестах з перших днів. Для Gazeta.ua він погоджується пригадати найзапекліші моменти протистояння між мітингувальниками і "Беркутом".
Коли ти вперше вийшов протестувати?
- Це було у Луцьку 22 листопада. Я побачив заклики на Facebook виходити на майдан. Люди почали йти на протести, я не міг не підтримати їх. Ставили намети з побратимами. Потім сам почав закликати людей прогнати злочинну владу і зламати злочинну систему. Тоді, може, не до кінця усвідомлював за наслідки, які ці слова могли мати. Але такою була моя позиція.
29 листопада збиралися їхати до столиці. Але глянули, що там танці, нічого серйозного не планується. Вирішили зачекати. Полягали спати. Саме тоді в ніч на 30 листопада у Києві побили студентів. Мене розбудила мама зі сльозами на очах. Питає: "Що ж це робиться?" Сидів, дивився. Це викликало обурення, лють, бажання помститися. Я тоді так само був студентом. Вчився на четвертому курсі історичного факультету за спеціальністю політологія. 30 листопада зібралися з хлопцями, заправили бус і поїхали до Києва.
У столиці на вулицях було дуже багато людей. Стільки я ще не бачив. На маршах УПА, у яких брав участь, було по 10 тисяч. А тут значно більше. За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Вулиці були переповнені. Нас було десятеро. Були свідками того, як захопили КМДА. Будівлю взяли легко, міліції там виявилося мало. Потім був штурм Адміністрації президента на Банковій.
Ти брав у ньому участь?
- Нас тоді називали провокаторами. Там все було серйозно. Ми долучилися вже на піку протистояння. Я не бачив виступу Порошенка із трактора, проте не вирів у щирість його намірів вже з тих пір. Були сутички з "Беркутом". У першій колоні, як виявилося, стояли внутрішні війська. З нашого боку вже були постраждалі. Гасали "швидкі". Кидали світло-шумові гранати, перцівки. Від них пекли очі, сльози лилися. То був мій перший досвід участі в таких запеклих протестах. Ми кидали у відповідь бруківку. Стало страшно. Усі були в масках, щоб нас не могли визначити. Багатьох після того виловлювали і судили. Коли почали розганяти, "Беркут" бив нас палицями і ногами. Тоді постраждали багато журналістів і протестувальників, багатьох судили. Я дивом утік. Завернули у провулок неподалік. Якби зловили, добре б перепало.
1 грудня вважаю початком Революції гідності. З моїх друзів нікого не затримали. В одного поранили ногу. Йому надали допомогу на місці. Після тих сутичок зателефонував до мами. Вона питає, що там робиться. Я кажу: "Не знаю. Кажуть зі сцени, там якісь провокатори на Банковій". Боявся їй розповідати, що брав там участь. Щоб не хвилювалася.
Протестувальники взяли Жовтневий палац і Профспілки. Ми вирішили повернутися до Луцька і продовжувати протести там. Піднімали студентів із різних навчальних закладів. Пар тоді вже не було. Забирали молодь і йшли на майдан. 2 грудня ми винесли портрети президента Віктора Януковича з Волинської облради, несли їх перевернутими Луцьком і повісили догори низом на ялинку на центральній площі міста. Після того почалися переслідування наших активістів. За портрет Януковича погрожували посадити.
Чи переслідувала тебе міліція після цього?
- Я дотримувався заходів безпеки. Спочатку обличчя закривали простими медичними масками, потім балаклавами. Мене ніхто до відповідальності не притягував, хоча багатьох побратимів судили.
Коли наступного разу вирушив до столиці?
- Їздив кілька разів. Вихідні проводив у Києві, на будні повертався до Луцька. Одного разу навіть з друзями зняли символіку з себе і ходили подивитися, що собою являє антимайдан. Він стояв у Маріїнському парку. Влада казала, що серед них освітяни і медики. Там важко було знайти людей, які б відповідали так званим стандартам. Просто збіговисько тітушок, згусток непотребу. Страшно, що доводиться жити з цими людьми в одній країні. Вивчали ситуацію. Усюди валялися порожні пляшки з-під пива і горілки, пачки від цигарок.
Пригадую, як під час 20-градусного морозу від перевтоми заснули на вулиці в палатці. Просто лягли на пінопласт. Переживали потім, щоб не простудитися. Але Бог вберіг.
Найбільше запам'яталася поїздка 21 січня. Після прийняття диктаторських законів 16 січня. Зрозуміли, що дороги назад нема. Або ми їх, або вони нас. На Грушевського тоді палали шини, стояли обгорілі автобуси, були перші загиблі. Сморід, дим, поливали з водометів. Мав імпровізований бронежилет. Зробив його із зошитів і книжок із ЗНО, перемотав скотчем. Зараз з цього сміюся. Але тоді здавалося, що це може мене захистити.
Ми тримали свою так звану барикаду біля стіни Віктора Цоя, це коротка дорога між вулицею Грушевського та Жовтневим палацом через двори. Кілька разів були спроби розігнати протестувальників. "Беркут" наступав. У перервах між наступами ми грілися біля вогнища та відпочивали після сутичок. Дівчата приносили чай і бутерброди. Чергувалися, на кілька годин ходили ночувати ми в КМДА. Приємно було побачити друзів з Волині. Кияни відвозили шини бусами і легковими автомобілями. За тими диктаторськими законами ми були бандитами. Могли запроторити до тюрми на серйозний термін.
У Києві тоді був мій молодший брат. Ми з ним так і не пересіклися. Він поїхав на Майдан неповнолітнім. Я переживав за нього. Якби щось сталося, відповідальність була б на мені. Ми батькам не говорили, що збираємося до Києва. Телефонували вже з автобуса, коли доїжджали до Рівного чи Житомира. Батьки боялися за нас. Бачили, що там робилося. Люди зникали, їх калічили. За брата був приємно вражений. Бо він раніше не показував себе, як дієвий патріот. Дуже його поважаю. У вересні 2014 року брат Богдан став добровольцем у ДУК "Правий сектор". Брав участь в обороні Донецького аеропорту в селі Піски з вересня 2014-го до середини січня 2015 року, на шахті "Бутівка" був у червні-липні 2015 року під самим Донецьком. Стояли за 70-80 метрів від сепаратистів. У нього позивний "Павук". Учасника бойових дій він не має до цих пір. Багато добровольців, коли йшли захищати Україну, не задумувалися над юридичною складовою. Більшість підрозділів спочатку не були офіційними. Згодом їм вдалося легалізуватися через Міністерство внутрішніх справ, Нацгвардію і Збройні сили. А Добровольчий український корпус "Правий сектор" лишився єдиним нелегалізованим і поки не визнаним державою. Вже є готовий законопроект, щоб визнати цих хлопців учасниками бойових дій, та його не приймають. Але це для брата не головне. Українська повстанська армія понад 70 років була не визнана державою. Думаю, це питання часу.
Був на Майдані 18 чи 20 лютого, коли розстрілювали Небесну сотню?
- 17 лютого ми у Луцьку пікетували прокуратуру. На вечір з Іваном Газюком, Сергієм Ващуком та іншими побратимами поїхали до Києва. У столиці були під ранок. У Жовтневому палаці перевдягнулися тепліше, бо був сильний мороз. Ніхто не думав, що тоді розіграють силовий сценарій. Хоча розуміли, що розв'язка має бути. Не могли ці протистояння тривати вічно.
Формувалися колони самооборони від Жовтневого палацу. Направлялися Інститутською вгору. Тоді блокували Верховну Раду з різних сторін. Ми стояли з боку Маріїнського парку. Навпроти через метрів 15 були колони внутрішніх військ і "Беркуту", за ними стояли тітушки. До нас часто прилітала від них бруківка. Чули постріли. Ми чули, що на Інститутській йдуть бої, вирішили йти туди. На рогу Кріпосного провулку та Інститутської тоді були серйозні сутички з "Беркутом". Там стріляли, були жертви і багато поранених. Під ногами знаходили гільзи.
На твоїх очах когось убили?
- Не готовий сказати. Поранених було дуже багато. Медики не встигали всім допомогти. Почався силовий розгін. Самооборона кидала щити і кричала: "Пацани, втікаємо". Ми тоді стояли біля вертолітної площадки. Це на краю Маріїнського парку. Внизу була прірва. Побачили, що люди втікають і біжать на нас. Нічого не залишалося, як також втікати. Все хаотично. Падав, піднімався і біг далі. Розумів, що лишатися небезпечно. Попастися до рук "Беркута" і тітушок означало загинути або лишитись калікою. Вже тоді глушився мобільний зв'язок, у зв'язку з загрозою тероризму перекрили метро. Біля станції метро Арсенальна ми зробили тимчасовий опір "Беркуту". Вирішили перекрити рух. З лавок робили барикаду, стали тролейбуси, автівки хаотично розверталися та втікали. Але нас погнали далі. Основна колона побігла понад Києво-Печерською лаврою. Хотіли повернутися на Майдан, але шляхи туди перекрили тітушки й "Беркут".
Вже потім, коли аналізував ці події, зрозумів масштаби трагедії. Від різного роду поранень – вогнепальних у голову, черепно-мозкових травм із переломами кісток черепа - загинули більш як десять людей, сотні зазнали поранень. Серед них і мій побратим з Волині Іван Войчук. Така була плата за так званий мирний наступ на Верховну Раду.
Зідзвонилися з хлопцями, з якими приїхали. Усі розуміли, що без зброї "Беркуту" важко протистояти. Бус наш мав їхати додому. Ми ним і повернулися тимчасово до Луцька. Утворили революційну групу "Чорний блок". Вирішили штурмувати адміністрацію, управління внутрішніх справ. Потім поїхали зносити пам'ятник Леніну у Маневичах, захопили офіс Компартії у Луцьку.
Що дала нам Революція гідності?
- Величезною ціною нам вдалося усунути режим Януковича від влади. Але на зміну йому прийшли інші негідники. Мало вимог, які ми ставили, виконали. Не розслідувані справи, не притягнені до відповідальності убивці і замовники, дали втекти Януковичу і його найближчому оточенню. Хоча зараз частково проводять суди над "беркутівцями", але подивіться, хто їх судить? Ті самі судді, що судили майданівців. Не вірю в об'єктивність нашого суду. Матеріальне становище українців погіршилося в рази. Не шкодую про революцію. Ми робили те, що мали робити. Шкода людей, які загинули. Багато протестувальників досі лікуються і не можуть ходити. Ми перед ними та їхніми сім'ями дуже винні. Пройшло вже три роки. Ще в нас багато роботи, щоб довести справу до кінця.
Чи буде в Україні ще одна революція? Що її може спровокувати? Які наслідки вона матиме для держави?
- Тих, хто зараз виступає проти влади, називають провокаторами. Акції вважають проплаченими. Свого часу і попередня влада казала, що євромайданівці проплачені "Америкою" і "Європою", хоча ніхто там і копійки не отримав. Влада прикривається операцією "Шатун". Чиновники не справляються зі своїми обіцянками і вимогами, які до них висунув народ на Майдані. Протестні настрої і народне невдоволення має у щось вилитися. Чи буде майдан? Напевно, буде, якщо влада не змінить свою політику. Тільки наслідки для держави будуть набагато гірші.
Зараз багато хто говорить, що Росія може використати майдан на свою користь. Насправді до війни вона готувалася дуже довго, ще за часів помаранчевої революції і сепаратистського з'їду у Сіверськодонецьку, але вони тоді не були достатньо підготовлені. Тому запустили політичний сценарій – привели до влади Януковича. Росія скористалася моментом, коли ми були найбільш ослабленими – лютий-березень 2014 року. Відібрали Крим і почали війну. Зараз ми змогли зупинити агресора. Хоча мали всі шанси відбити ворога. Тоді б зараз наші танки і прапор стояли на кордонах, де й були до конфлікту. Але через відсутність політичної волі влади, недолугість командування і слабкість наших Збройних сил, які цілеспрямовано знищували усі роки незалежності, маємо зараз гібридну війну. Ніби готувався ґрунт до приходу російського окупанта.
Влада прикривається операцією "Шатун". Ніби все, що робиться проти президента та уряду, то на руку Кремля. Жити стало набагато гірше. Корупція процвітає, з кризи вибратися не можемо, люди не живуть, а виживають. Український народ затягнув пасок, як і просили. Тепер влада має схаменутися, бо народ повернеться на майдан. Ми чекаємо, але готуємося.
1 
79692
Коментарі
6