У вітчизняній освітній сфері – тривожна невизначеність: понад півсотні вищих навчальних закладів можуть припинити свою діяльність до кінця нинішнього року. Хоча міністр освіти і науки України Сергій Квіт не вбачає в ситуації жодних приводів для соціальних невдоволень та напруги. Мовляв, "студентів вузу, який закриють, переведуть до іншого навчального закладу, а викладачів – працевлаштують в інших вишах". Однак наскільки виправданими і вмотивованими є дії МОН? Як повідомляють у Міністерстві, експерти вивчили акредитаційні матеріали та іншу публічну інформацію щодо 53 ВНЗ та їх відокремлених структур різної форми власності. І, буцімто, виявили: їх діяльність не відповідає ліцензійним умовам, а інформація, яку вони подавали під час проведення ліцензування, - недостовірна. Частина ВНЗ самостійно припинила свою діяльність, наголошують у МОН. Водночас Акредитаційна комісія України на черговому засіданні розглянула акредитацію 242 спеціальностей у ВНЗ, 99 клопотань щодо ліцензування, й ухвалила рішення стосовно атестації та ліцензування професійно-технічних закладів. Міністр Квіт каже: нині в Україні діє близько 300 вищих навчальних закладів, і міністерство "в процесі того, щоб і далі скорочувати цю мережу". "Ми висуваємо різні претензії до тих університетів, які, як ми бачимо, не відповідають ліцензійним умовам. І тому до кінця року ще майже 70 університетів можуть зникнути", - наголошує він. Наскільки коректними є такі заяви міністра – питання риторичне. "Прогнозувати" закриття вузів на самому старті кампанії перевірок – прийом, м'яко кажучи, неетичний. Чи не є такі дії елементами репресій?
Зокрема у списку вишів, які потрапили "в немилість", - 17 структурних підрозділів Київського університету культури і мистецтв, філії Європейського університету. Пояснити ситуацію інакше, як неосвіченістю очільників міністерства, ректор Європейського університету Іван Тимошенко не вважає можливим. "Зверніть увагу на формулювання у виступі першого заступника міністра Інни Совсун, що вони "перевірили"(!!!) вузи, і тут же – про те, що… назначають перевірку. Тобто, насправді, ніхто нічого не перевіряв? Що це, як не звичайне шахрайство? – обурюється пан Тимошенко. – Пані Совсун апелює до досвіду Грузії, мовляв, зробимо в Україні мінімальну кількість вишів, як у цій країні, де функціонують 60 вузів. Але ж Грузія – це 4 мільйони населення! Як можна порівнювати з 45-мільйонною Україною?"
Серед освітян побутує думка, що міністерство "взялося" за приватні виші після відкритого листа Асоціації НЗУ приватної форми власності до Президента і Верховної Ради про те, що Асоціація оголошує "збір інформації щодо неефективної роботи Міністерства освіти і науки стосовно приватних вищих навчальних закладів". Лист з'явився у січні, а невдовзі міністерство почало готувати засідання Акредитаційної комісії і формувати "чорний список". Виконавчий директор Асоціації Олег Зінченко від коментарів утримується, хоча й називає думку про зв'язок між листом і "тенденційним" формуванням списку "слушною". Натомість ректор Європейського університету Іван Тимошенко говорить про "неточність формулювання". "Хронологія така. Спершу був лист міністра Квіта про те, що треба "упорядкувати" мережу вищих приватних навчальних закладів. Але ми це робимо - упорядковуємо – постійно, - зауважує він. - Однак незабаром з'являється лист МОНу без підпису - із списком тих, кого треба закрити, фактично - знищити. Тоді зчинився шум. Скажімо, Соломонів університет, інші виші почали цікавитися: на яких підставах, кого саме планують закрити? Тож ми хотіли прояснити ситуацію. Адже виглядало так, що частину вишів внесли у список просто "зі злого умислу" деяких представників міністерства".
Прохання прокоментувати ситуацію, що склалася навколо його вузу, Михайло Поплавський "спустив на гальмах": телефони ректора не відповідають. Пікантність ситуації додає та обставина, що перевірку вишів і рекомендації щодо списку тих, кого планують закрити, займається заступник директора Державної освітньої установи "Навчально-методичний центр з питань якості освіти" Неоніла Наконечна. Під її керівництвом готується засідання Акредитаційної комісії, яка й покликана розставити крапки над "і" щодо "зайвих" вузів. І саме її ректор Поплавський публічно звинуватив у вимаганні хабара за "позитивне вирішення питання" щодо ліцензії для його вузу. На жаль, Неоніла Степанівна також залишається "невловимою" для преси: перемикаючи на її телефонний номер, колеги в Центрі запевняють, що пані Неоніла "на місці", але слухавку за два дні вона жодного разу не взяла.
Іван Тимошенко переконаний: регулювати ситуацію з приватними вузами має ринок і тенденція запитів на ту чи іншу спеціальність, а не "директиви згори". "Рішення закрити приватні ВНЗ мотивують, зокрема, кількістю студентів: якщо у виші, мовляв, навчається менше 200 осіб – його діяльність слід припинити. Якби пан міністр уважніше читав Закон про вищу освіту, то звернув би увагу, що число 200 стосується ВНЗ державної і комунальної форми власності. Мабуть, навчати менш як 200 студентів у виші державі не вигідно – і це нормально. Але ж у Законі немає жодного слова про приватні виші. Тож це моя особиста справа – я можу і одну людину навчати. А міністерство має визначити – чи на пристойному рівні я надаю освітні послуги, чи відповідає така освіта вітчизняним стандартам. В цьому суть приватної освіти. А тут, як мовиться, змішалися "коні й люди".
Хаотичне нагромадження фактів і обставин, часом юридично не обґрунтоване. Внесли в список вузи Поплавського? Не хочу нікого ображати, але цим навчальним закладом мало би займатися не міністерство освіти, а органи прокуратури, якщо ідеться про те, що студенти вступали у приватні виші КНУКІМ, а фактично навчалися… у державному закладі, тобто - за рахунок держави".
Єгор Стадний, експерт Центру досліджень суспільства, певен: такі перевірки вишів з боку міністерства не є елементом якихось реформ освітньої галузі. "Міністерство перевіряє відповідність певних предметів та програм навчальних закладів, - наголошує пан Єгор. - Вочевидь, деякі виші справді доведеться закрити. Адже якщо раніше кожен райцентр мав власний університет, то навряд чи в цьому була нагальна потреба. Загалом необхідно виробити чіткий стандарт градації: університет – інститут - академія - коледж.
Зрозуміло, що на нас чекає тривале реформування освітньої сфери. Найближчим часом формуватимуться групи фахівців, які розроблятимуть нові стандарти акредитації вишів. Лише після того, як усі навчальні заклади пройдуть механізми акредитації, сертифікації, і завершиться цикл "переформатування", матимемо абсолютно нову мережу навчальних закладів. Скільки після цього залишиться вищих навчальних закладів, скільки існуватиме освітніх програм - передбачити неможливо. Але маємо розуміти, що зміни, які передбачає Закон про вищу освіту, не настануть так швидко, як дехто очікує".
Водночас допоки таких стандартів акредитації ВНЗ немає, в Міносвіти мають не забувати, що за кожною закритою філією вишу стоять в першу чергу люди. Студенти, яким складно зрозуміти, чому ще кілька років тому обраний ними вищий навчальний заклад не викликав питань у чиновників з МОН, а нині їх намагаються нагально закрити, прикриваючись реформами, стандартів яких до нині ще ніхто не бачив.
2 
79692
Коментарі