"Страх голодомору "живе у кістках" і передається з покоління в покоління та призводить до невротизації суспільства, - про це Gazeta.ua розповів лікар-психотерапевт Сергій Рослюк. - Це проявляється у традиціях, поведінці, побуті, характері."
Як змінив Голодомор українців? Назвіть основні наслідки?
- Українці досі мають звичку закуплятися продуктами наперед, робити запаси. Це можна побачити і у супермаркетах. Закордоном туди ідуть тільки по свіженьке, купити на раз і з'їсти, потім знов прийти. У нас традиція - купити мішок борошна, мішок цукру, хлібину купляють не одну, а дві-три, хоч, може, не завжди подужають їх.
Інший наслідок - алкоголізм. Він поширився десь у період 1946 року, після війни. Але це якраз виросло і змужніло те покоління, яке пережило і добре пам'ятало Голодомор. Психіка не витримала і голоду, і війни. Це лихо процвітає до сьогодні.
Третє - це призвело до люмпенізації суспільства. Адже щоби не вмерти в селі, де з хати забирали навіть квасолю, люди усіма силами пробиралися в міста. Там можна було отримати хоч щось за спеціальними картками. Однак від села відірвалися, а до міста так і не прижилися. Тому ставали там "ніким". Хто-зна, чи наслідки цього ми не пожинаємо сьогодні на Сході України. Адже можна було приїхати у Донецьк, бо Донбас тоді розбудовувався, отримати роботу у шахті і не пропасти. Звісно, це покоління давно померло, але кого воно могло виховати?
Ми втратили свої традиції. Бо в одній квартирі жили міські і сільські, виїжджали в інші регіони. Лише недавно почали ці традиції витягувати, записувати, культивувати. І виходить у нас часом лише вистава про традиції. Бо їх не треба показувати, вони є в тобі.
Почали соромитися української мови. Бо для того, щоби тебе не розпізнали у місті, що ти приїжджий, треба було говорити не сільською, а міською - тоді російською мовою. Українська була реально небезпечною для життя. Разом із мовою, якою думаємо, втратили ідентичність, виникали питання: хто я насправді, звідки, який?
Які риси характеру втратили українці після Голодомору?
- Стали недовірливі. Колись хату підпирали патиком, щоб худоба не зайшла чи пес, а потім почали на замок закривати. Якщо колись давали притулок усім подорожнім, то гостинність і милосердя, притаманні українцям, зникли через підозрілість.
До того ми були войовничим народом, кожен господарем був воїном. Це теж знищилося почуттям гноблення, безпорадності, безсилля перед тотальним винищенням. Так піддалися колективізації.
Ми мусили змиритися зі смертю близьких, нас мучили почуття провини. Звідси може бути лише два наслідки. Одні люди стали агресивними, наглими, щоб компенсувати те, що муляє десь глибоко, і щоб не виказати своєї меншовартості. Що я "никому ничего не должен" - що ми і бачимо зараз. І це нормально, бо страх будь-яку живу істоту робить агресивною. Навіть заєць, загнаний у кут, падає на спину і б'є задніми лапами.
Або ж люди почувалися забрудненими, гріховними. Це призвело до того, що 24 роки ми розкачуємося але не живемо, не впевнені. Це відгомін почуття провини.
Що переживали жертви голодомору психологічно? Як руйнувалася особистість?
- Якщо людину позбавити можливості задовільнити одну з базових потреб для життя, то порушується психіка. Залишається єдине домінантне бажання – вижити. У людини поза її волею, природньо, зі специфіки побудови організму, виникає неконтрольована агресія, зникають мораль, совість, прив'язаність. Людина може стати найлютішим катом. Для того, щоб вижити, вона готова на зраду і підлість. Доносили на сусідів, обкрадали їх, чого би не зробили в інший час, їли дітей, про що самі не могли раніше подумати. Це все провокує страх. У медицині він супроводжує ряд психічних хвороб, зокрема депресію. Під впливом голоду людина може збожеволіти. Не слідкує за своїм виглядом, поведінкою, немає вже ніяких потягів, окрім їсти.
Люди бачили, як пухнуть і помирають їх близькі, але не могли нічого вдіяти. З'являються почуття нікчемності, неспроможності, безнадії, зникає самоповага, знижується самооцінка. Тому людиною у такий момент легко керувати, підкорити її під себе, не має ініціатив, стає масою. Ця маса будувала п'ятирічки. Звідси і почав формуватися "гомо совєтікус", якому притаманні страх, зрада і жорстокість.
Через скільки поколінь передається страх Голоду?
- Усе залежить від історії. При позитивному розвитку достатньо два-три покоління. Але у нас склалося інакше: війна, повоєнний період, голод 47-го, система колгоспного рабства, коли працювали за трудодні, не видавали паспортів - усе це було як закріплення того страху. Потім у кінець 80-х на початку 90-х зникли продукти з полиць, була лише морська капуста - і це ще раз підсилювало спогади. Ми вже чітко не пам'ятали, чого саме ми боїмося, навіть не було усвідомлення про що йдеться, але боялися.
Кажуть, що психічні хвороби можуть бути наслідком того, що колись родичі пережили Голодомор?
- Не прямим. Відбулася втрата поколінь, традицій, духовності, патріархального укладу життя. Сьогодні понад 50 відсотків невротичних розладів спостерігається в осіб, які є дітьми людей зі села, тобто відірвані від своїх коренів. Батьки нав'язують одні традиції, але у місті вони інші. У людини виникає роздвоєність, яка у складних життєвих ситуаціях може спричинити розлад. Тому ті, хто шукали хліба у містах і принесли туди свої традиції, могли отримати серйозні травми, і їх діти на межі двох світів - так само.
У мене був пацієнт молодого віку, який не міг ковтати. Спазму стравоходу не було, а лише фобія. Виявилося, що коли він повертався додому, його насильно змушували їсти, хоча він уже поїв у друзів, в кафе. Мусиш їсти - була установка вдома. Потім я з'ясував, що його бабця була з Хмельницької області і пережила Голодомор.
Під час Майдану люди почали більше довіряти один одному, поширилося волонтерство. Можна сказати, що Майдан ліквідував наслідки Голодомору?
- Насправді це почалося ще з революції "на граніті". Усі ці студенти були родом з Галичини, де не так сильно відчули Голодомор. Вони показали: нас таки можуть почути, ми щось можемо змінити. Але далі до влади прийшли 4 президенти, які посадили Україну глибоко. У 2004 році знову нове покоління, знов з Галичини, пішло на спротив. І Євромайдан ще раз допоміг нам стерти страх як наслідок Голодомору. Отож, активні дії свідомої частини суспільства призвели до того, що тепер вже пам'ять про Голодомор сприймається власне як пам'ять, а не як емоційне переживання.
Якими ми би були нині, якби не було Голодомору?
- Голод - лише частина процедури нищення українців. Це почалося з Харкова, де ліквідовували українську інтелігенцію, а далі і всього прекрасного на українській землі. Щоб зрозуміти, якими ми могли би бути, якби не це тотальне винищення, треба глянути на наших сусідів. От поляки, так, вони пережили соціалізм, але у них не було Голодомору, "Вісли". Казали старші люди колись, що польський комуніст говорить таки по-польськи. А український? Сьогодні ми могли би піти далі, ніж чехи, мадяри. Були би десь на рівні Фінляндії - маленької країни, але самодостатньої.
рос.
5 
79692
Коментарі
12