Три дні поспіль під Посольством України у Польщі щоденно збираються люди.
У вівторок, 18 лютого – після першого повідомлення про жертви – українці миттєво самоорганізувалися на мітинг. На зібрання прийшло близько 150 чоловік – не лише українці, але й поляки, білоруси. Присутні також польські політики. Багато журналістів з провідних польських ЗМІ.
До запровадження персональних санкцій для можновладців України закликав депутат Польського Сейму Марчін Швєньчіцкі, 66 років. Малґожата Ґошєвська, 47 років, депутат Сейму від партії "Закон і Справедливість" неодноразово була на Майдані, а також відома своїм інтерв'ю – прямо з вулиці Грушевського – у розпал перших збройних протистоянь між владою і протестувальниками.
‒ Від самого початку ми говорили про санкції для тих, хто вбиває громадян України – людей, які ведуть боротьбу тільки за те, щоб жити у нормальній державі. Хто веде боротьбу за країну для себе, своїх дітей та онуків. Це – так мало, але, виявляється, є так багато, – говорить жінка.
Вона просить пожертвувати кошти до скриньки, яку спеціально принесла на мітинг. На зібрані кошти пропонує закупити все необхідне для поранених українців і негайно – наступного ж дня – передати через польських журналістів на Майдан. Скринька швидко наповнилася пожертвуваннями.
‒ Народи, які колись були під радянським батогом, пробуджуються, – говорить 58-річний Адам Боровський, Почесний консул Чеченської республіки Ічкерія в Польщі (поляк за національністю – Gazeta.ua). – Пробудилися чеченці, прокинулися й ви. Схиляю перед вами голову, тому що не можу собі уявити, щоб поляки протягом двох місяців стояли на такому морозі. Не можу уявити собі такого духа, незважаючи на те, що сам походжу з покоління "Солідарності" – того, що боролося з комунізмом і сиділо у в'язницях. Тому не вірю, що той дух, який у вас пробудився, може бути пригнічений.
Люди висловлюють своє обурення кровопролиттям. Українці підготували лист, адресований владі України, із категоричною вимогою припинити кровопролиття на вулицях Києва. Його зачитують перед мікрофоном. Дзвонять у двері Посольства. Співробітник Посольства приймає лист. Під час мітингу виступають не лише політики і відомі діячі – слово надають також пересічним людям, які прийшли на мітинг і хочуть звернутися до громади:
‒ Я вже тричі був на Майдані, – говорить студент Роман Корбут, 19 років, студент Варшавського університету. – Ми, молоді люди, побачили краще життя і побачили ціль, до якої нам треба йти. Всі, хто тут стоїть – знають, що ми не здамося. Якщо буде треба – я поїду туди четвертий, п'ятий раз. І ми з вами виграємо і дійдемо до перемоги! Я вас у цьому запевняю! І – як молода людина – скажу, що ніколи не здамся і буду воювати до кінця! Слава Україні!
‒ Героям – слава! – завзято відповідає варшавський Євромайдан.
Після мітингу поклали під стіну Посольства свічки – у пам'ять про загиблих.
Наступного дня, у середу, 19 лютого, біля стін Посольства пройшов Мітинг вшанування пам'яті загиблим. Представник Громадянського Комітету Солідарності з Україною зачитав присутнім лист, адресований до Президента Польщі, Маршалка Сейму, Маршалка Сенату і Прем'єра Польщі з вимогою ужити негайних санкцій для винних у злочинах, заподіяних в Україні. Лист завершується словами:
"Наша допомога буде знаком громадянської солідарності – з усіма, хто бореться на Майдані Незалежності і на майданах у багатьох містах України – що їхня боротьба за свободу і майбутнє є нам близькою і завершиться успіхом. Сьогодні Майданом Незалежності стає вся Україна, а солідарними з нею стаємо усі ми, для кого свобода є основною цінністю".
Слова підтримки для громадян України і для польських українців від Ради Всеукраїнського громадянсього об'єднання "Майдан" передав Віталій Портніков, 46 років.
‒ Тут, у Варшаві, теж була антитерористична операція 1944 року, запланована гітлерівськими військами проти населення усього міста. Але це були окупанти, які воювали з вільним народом, а у нас це відбувається – з боку власної держави, з власним народом, – каже Портніков. – І ми маємо зробити все можливе, щоб в українській історії така трагедія більше не повторилася.
Журналіст звернувся до поляків польською мовою. Подякував за допомогу, яку вони надавали під час підготовки підписання Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Зауважив, що усі ці старання фактично були марними, оскільки Янукович і уряд України не хотіли жодного нормального життя для українського народу – тільки для себе і для свого оточення.
‒ Ці кольори – білий і червоний – протягом років були кольорами свободи, під якими люди у Польщі воювали "за нашу і вашу свободу". І тепер ми в Україні фактично стоїмо за нашу і вашу свободу.
Портніков подякував полякам за підтримку у такі важкі часи української історії. Мітингуючі підтримали ці слова оплесками.
Наприкінці мітингу слово знову дали усім бажаючим. Після промов люди приклеїли портрети загиблих на вікна Посольства і уклали тротуар десятками лампадок.
У четвер, 20 лютого, мітингу під Посольством не було. Натомість українці зібралися на великій інформаційній зустрічі-мітингу, що відбулася у музичному клубі "Фейм-Мьюзік" у центрі Варшави. Цього вечора у клубі музики не було. Усім присутнім демонструють короткі фільми з YouTube, що відображають криваві події 18-20 лютого. Багато жінок плаче. Після перегляду кількох фільмів організатори оголошують про показ наступного. Одна з українок зітхає: "Ой, та вже досить".
‒ Ні, не досить! Ви дивіться, щоб наступного разу знали, кого обирати!!! – з невгамовним болем у голосі прокричала інша жінка, звертаючись до усього залу.
Кожен бажаючий підходить до мікрофону і ділиться своїми переживаннями. Дехто висловлює їх гучно, без мікрофонів, закликаючи не стояти осторонь подій, а рятувати Україну.
Наприкінці заходу відомий український поет Андрій Любка читає свій новий вірш, присвячений героям Євромайдану. Люди заворожено слухають.
"Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться, Не може тривати вічно облога! Нас не зупинить жодна міліція, Єдиний наш вихід – це перемога!"
Після останнього стовпчика лунають гучні оплески. Близько 21:00 організованою групою, з українськими прапорами на чолі, українці вирушили до посольства України у Польщі, де помолилися за душі загиблих і виклали сотні палаючих лампадок і свічок. Після виконання гімну України люди не поспішали розходитися. Багато з них ще довго стояли у задумі до глибокої ночі.
4 
79692
Коментарі