Сьогодні, біля пам'ятного знаку "Героям і жертвам Чорнобиля" у Львові вшановували ліквідаторів аварії на ЧАЕС – тих, хто у перші дні та тижні Чорнобильської катастрофи ціною власного життя і здоров'я захищали людство.
Ветерани-ліквідатори, представники місцевої влади, та небайдужі львів'яни поклали квіти до пам'ятника та помолилися за усіх, хто загинув від радіації. Опісля відбувся мітинг-реквієм.
"У кожного ліквідатора своя пам'ять про Чорнобиль. У когось це розвал реактора, мертві села чи покинуті квітучі сади. У мене закарбувався в пам'яті лелека. Рудий ліс, де жодної пташки не чути, жодного цвіркуна немає і тут лелеки у яких були дитинчата. Вони не покинули своє гніздо, вони стояли страсні, хворі, але не залишили дітей", - згадує учасник тих подій полковний медичної служби, Валентин Крамарецький
"Коли група дозиметристів обстежувала Прип'ять після аварії на ЧАЕС, то зупинялися ночувати в опорному пункті міліції, який охороняв місто. Але вночі прокинулися від того, що стояв якийсь незрозумілий стогін. Коли вийшли з будинку, то оніміли. Вся площа навколо стовпа з ліхтарем була заповнена котами і вони плакали. Вони не могли нявкати, бо вже втратили голос, так як і ми не могли розмовляти в Чорнобилі, лише сопіли постійно. Цей стогін і плач тисяч котів, які зійшлися туди де є людина був питанням "люди, що ж ви наробили?", - розповідає Крамарецький.
"Пам'ятаю, як аж через 10 днів після аварії Міністр охорони здоров'я виступив із заявою-застереженням не допускати аби діти гуляли по траві, піску, лазили по деревах, споживали продукти з городу. Але було надто пізно, а наслідки жахливі. Матері все частіше бачили кров на подушках своїх дітей, а вчителі в школі на шкільних зошитах. Лікарі тоді не мали права говорити правду і пояснювали це тим, що в дітей просто перебиті переносиці. Можете собі уявити – в усіх дітей поліщуків були перебиті переносиці. Населення Прип'яті майже 2 доби перебувало в епіцентрі атомного вибуху, де радіаційний фон перевищував норму в тисячу разів. Держава вчинила геноцид власного народу і так і не вибачилась. З 30 тисяч населення Поліського району Київської області 21 тисячі уже немає в живих", - каже голова громадської організації "Полин Чорнобиля" Тетяна Майоренко.
Ліквідатор аварії на ЧАЕС Степан Жируха в Чорнобилі я виконував обов'язки командира взводу радіаційної розвідки. Каже тоді опромінення радіацією як таке не дуже відчувалося, лише паршило в горлі, змінювався голос у тих, хто курив. Хоч і годували прекрасно, але з сил всеодно дуже вибивалися.
"В нашому підпорядкуванні було 16 населених пунктів. Коли з одного села в інше переїжджали через ліс не було чути жодного звуку, лише страшна гнітюча тиша та величезні гриби, яких я в житті не бачив. А в садах по селах під деревами лежало повно плодів. Але мабуть найстрашнішим спогадом є перевірка людей на зараження організму. Нам трапився хлопчик років 5-ти, який мав дуже велику дозу радіації. Коли запитали де він її набрався, виявилось - з'їв щось з городу. Це ще страшніше чим опромінення. А ще молода вагітна жінка уже з великим животом і вона була заражена. Їй сказали – вам неможна народжувати…", - розповідає ліквідатор.
За його словами, оскільки мав спеціальну військову підготовку, то знавав як вберегти від зараження особовий склад. Проте йому незрозуміло чому сьогодні держслужбовці, судді і прокурори мають пенсію більшу ніж інваліди-чорнобильці.
"На оздоровлення їм по-укладу виділяється також значно більша сума ніж нам", - каже Степан Жируха.
"Зараз кажуть, що більше 6 тисяч тонн піску, бору та свинцю було скинути в реактор щоб його подавити. Але то брехня! У пожежників є таке поняття, як пустити пал. Це коли страшна пожежа, горить ліс, який неможливо погасити – назустріч йому пускають новий вогонь. Так от, Чорнобильський реактор погасив пал гарячих сердець ліквідаторів. Погасили море сліз, які виплакали десятки тисяч жінок-матерів, які були відірвані від своїх домівок. Ту першу війну ми виграли, але 30 років іде інша війна, в якій ми боремось за життя. Тоді у 1986 році навіть на думці не було, що будемо отримувати якісь пільги. Але коли держава прийняла такий закон і взяла на себе обов'язок то його треба виконувати. А ми сьогодні ще нерідко чуємо – ми вас туди не посилали. Але довге життя чорнобильця – це своєрідна наша помста владі, за те що ми маємо те що маємо", - каже ліквідатор аварії на ЧАЕС Валентин Крамарецький.
5 
79692
Коментарі