23-літній киянин Володимир Назаренко щойно повернувся з Дебальцевого. Активіст "Свободи", який пройшов Майдан та найважчі бої у Дебальцевському виступі, зараз проходить лікування. Він впевнений у тому, що Україна повинна нарешті перейти від оборони до активних дій на Донбасі.
Командир одного зі взводів батальйону "Київська Русь", артилерійський навідник Назаренко попереджає, що контузія ще дається взнаки і трохи ніяковіє від запропонованої кави - пояснює, що за час проведений на фронті відвик від звичних для більшості людей речей. Він вже кілька днів вдома, але таке враження, що з його обличчя ще не скоро вивітриться порох війни.
Після виходу із Дебальцевого, тижня цілодобових шквальних обстрілів, безсоння, неймовірного нервового напруження Володимир мав би завалитися на дивані, вимкнути телефон і відсипатися. Та поки триває лікування та реабілітація, Володя проводить зустрічі із молоддю. На власному прикладі доводить, що любити країну і відвойовувати її честь – нерозривні ланки одного ланцюга.
"Ми всі носили біля серця гранату Ф-1"
‒ Володимире, фактично, Ви захищали Дебальцеве з серпня. А через півроку змушені були відступати. З якими відчуттями йшли з плацдарму?
Домінує радість від того, що залишись живими. Це пануючі настрої серед бійців. Фактично Дебальцевого вже немає ‒ там суцільні руїни. Не уявляю як можна буде відновити енергопостачання, так само як і залізничні шляхи в умовах роботи артилерії…
Є злість на Генеральний штаб. Я не знаю, хто керував операцією, обороною. Але найбільша помилка була у відсутності мобільних резервів, які могли б ліквідувати прорив, контратакувати.
У нас чомусь була така позиція, що ми тільки оборонялись і не думали про можливість контратаки. Лінія оборони була продумана чи не ідеально. Але були й недоліки. 128-ма просила нові (чи принаймні працюючі) артустановки ‒ їм не дали. А через це не було можливості добре відбиватися. Другий мінус ‒ не було резервів, які б оперативно під'їжджали на підтримку того чи іншого опорного пункту, взводного чи ротного. Коли на якийсь пункт наступає 20-30 танків, як це було у Вуглегірську, то треба аналогічну кількість кидати на підсилення. У випадку, коли атаки відбивали, треба було йти на контратаку ‒ доганяти ті сили, які відступають. Бо коли людина біжить, вона не відстрілюється – вона втікає. Третя прогалина: коли російські війська зайняли Логвинове, не було блискавичного рішення про розблокування. Замість того, щоб спланувати ефективну операцію зі звільнення цього населеного пункту, РНБО стверджувало, що ніякого оточення немає. Логвинове утримували із десяток бойовиків ‒ не було проблемою їх вибити. Замість того, щоб через годину-дві зробити ударну групу, щоб оточити сепаратистів фланговими ударами, штаб АТО цілу добу думав, що робити, і відправив на ворога, який вже встиг дуже добре укріпитися, тільки посилену роту. На момент нашого відходу, через тиждень після захоплення, в Логвиновому було близько 60 танків противника.
‒ Ви сім днів були в оточенні і не знали чи вас виведуть і чи взагалі вийдете. Що робити, коли людина опиняється в таких обставинах?
Ми всі носили біля серця гранату Ф-1. Я постійно поширював у соціальних мережах новини, писав, що є свободівцем, командиром взводу. Я просто розумів, що в полон в жодному разі не можна здаватися…
‒ Як виглядав цей відступ?
В ефірі ніхто не буде давати команди на відхід, бо рації і телефони прослуховували, і ворог би відразу дізнався про наші плани. 128-ма почала відходити о 24:00 з 17 на 18 лютого і їхня колона висувалась до 4-ї ранку. Це була перша черга колони. Тоді ворог зрозумів, що почався відхід. Я з офіцерами відводив групу близько 200-х людей. В нашому складі були хлопці із 13-го і 54-го батальйону. Ми прийшли на те місце, з якого відходила 128-ма, і побачили пекло: все палає, рветься… Були пригнічені, але вчасно опанували себе і почали відступати. Вже світало. Щоб уявити: звичайне поле, трошки покрите снігом, жодного рельєфу і йде група 200 людей. Відповідно, нас накривали артилерією, обстрілювали з усіх видів зброї… Але диво: ми пройшли так 25 кілометрів, маючи лише бронежилети, каски і автомати. Я добре орієнтувався по карті, тому показував, куди треба йти, кричав, щоб ніхто не зупинявся, хоча у нас були старші люди, яким було важко рухатись у бронежилеті. Відтак по мені почав працювати снайпер. Але, слава Богу, вийшли.
Які були ваші втрати тієї ночі?
Один загиблий, троє важко поранені. Контузії отримали практично всі. Проте для такої великої групи піхоти, яка була змушена пересуватися відкритою місцевістю і обстрілювалась, це - диво. Вдячний командирам які нас виводили. До речі, дорогою довелося бачити багато нашої техніки - автомобілі, БМП, танки - яка була розбита.
"Свободівці" - це братство, яке ніколи не кидає своїх"
Хто Ви за освітою?
Минулого року закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури. В травні отримав диплом магістра, в червні вже був в армії.
Приймали участь в подіях на Майдані?
Так, з самого початку. І, чесно кажучи, тоді, в листопаді, навіть не вірилося що в Україні станеться справжня революція. Загалом, був заступником сотника 3-ї сотні Самооборони Майдану. Поранений 18 лютого на Інститутський. З "беркутівського" автозаку мене витягнули народні депутати від "Свободи", оскільки я був помічником нардепа Ігоря Мирошніченка. Просто встиг відправити йому SMS.
Який, на ваш погляд, зараз психологічний стан у бійців, які беруть участь в АТО?
Нам було трохи легше, ніж багатьом воїнам, тому що "свободівці" - це братство, яке ніколи не кидає своїх. Нам привозили допомогу, ночували з нами в бліндажах, їли з одного казанка. Але вони на цьому не піарились, на відміну від інших політиків.
З ким довелося воювати? Ви можете підтвердити, що Росія в Дебальцевому використала свої регулярні війська?
Безперечно. Розумієте, жодні ополченці не здатні діяти так злагоджено. І як коригувальник артилерійського вогню можу точно сказати, що наводив артилерію по російським регулярним військам. А в місто Дебальцеве захопили "кадирівці". Саме вони почали просочуватися в нього диверсійними групами та оточувати наші опорні пункти.
"Війну можемо закінчити за місяць-два"
Як Ви вважаєте, довго триватиме ця війна?
Все залежить від нашого Президента. Якщо він захоче, можемо її закінчити за місяць-два.
Але існує думка, що у випадку коли Україна перейде у наступ, Путін застосує свої війська, які зосереджені на українському кордоні.
А він їх ще не застосував? Коли по периметру навколо Дебальцевого стоїть 150 танків, що це, як не вторгнення?
Крім того, Росія лише в три рази більше за Україну. І її армія лише в три рази більша. Але ж ми захищаємо свою державу, і що для нас перевага ворога в три рази?
Путін вже давно веде повномасштабну війну, і коли ми кажемо що її боїмося - це самообман. Але у нього теж ресурси вичерпуються. У нього небагато боєздатних частин, і всі вони вже задіяні. А "срочників" своїх він може використати так само, як Янукович солдатів внутрішніх військ на Майдані - стоять, проте загрози собою не являють. Їх не сприймали як силу. У наших солдатів мотивації воювати значно більше, тому що ми воюємо за свою землю. Якщо під Дебальцевим росіяни показали все, на що здатні, стягнувши туди свої найкращі частини, то ми просто зобов'язані перемогти.
1 
79692
Коментарі
2