Учасник Революції Гідності Ярослав Радевич з райцентру Стрий на Львівщині у 2014 році три місяці провів на Майдані. Працював хірургом у медичному штабі, який облаштували у Київській міській державній адміністрації.
"Ще уночі з 29 по 30 листопада дізнався, що на Майдані побили студентів. Уже наступного ранку я був у Києві. Закрив свій стоматологічний кабінет і поїхав. Дружина та діти хотіли зі мною – відмовив. Розумів: якщо я не піду, завтра доведеться йти моїм дітям. Україна завжди воювала за свою незалежність. Поки силою її не здобудемо – не будемо мати", - розповідає Радевич.
На першому поверсі зробили хірургічне відділення. Зсунули по 3-4 письмових столи докупи, накрили простинями, поставили лампи, стерилізатор, автоклав – така була операційна, пригадує активіст.
"Зранку 20 лютого був раптовий підйом: стріляють, стріляють. Чую: сирени, по центру Києва літають "швидкі". Народ стояв вище Інститутської. Почали зносити поранених. До першої години працювали у режимі "нон стоп". Усі п'ять столів були зайняті. Принесли мертвого хлопчину з Калуша. Його тіло не було кому покласти під стіну. Через нього переступали, на стіл клали пораненого, другий уже чекав на носилках. Просили: подзвоніть мамі, чи дружині. Але в тому шумі ніхто не чув. Там було не до сентиментів. Коли почали стріляти, у думках приготувався до смерті. Думав: молоді хлопці помирають, а я вже трохи пожив", - каже лікар.
На Майдані Радевич отримав вогнепальне поранення у ліву руку.
Спогади Ярослава Радевича про Революцію Гідності читайте у наступному номері журналу "Країна".
6 
35413
Коментарі