"Ну і ще дещо про Кубань в 50х роках. Вам сподобається, криваві пожирателі снігурів", - написала у соцмережі Twitter співачка гурту "Крихітка" Каша Сальцова.
З цими словами вона виклала уривок зі спогадами радянського дисидента Григорія Померанца, який у ті роки працював учителем на Кубані.
Це частина його статті "Догматы полемики и этнический мир". Пропонуємо її в перекладеному вигляді:
"1953 року я почав працювати вчителем у станиці Шкуринській (колишнього кубанського козачого війська), і виявилося, що деякі школярі 8-го класу не говорять російською. Мені відповідали за підручником напам'ять. Кубанці - нащадки запорожців, їх рідна мова - українська, але за 7 років можна ж було чогось навчитися... Я вирішив обійти батьків найбільш недорікуватих учнів і порадити їм стежити за читанням дітей. Почав випадково з дівчинки, у якої було російське прізвище. Припустімо, Горкина. Мати відповіла мені не літературною, з якимись місцевими рисами, але безперечно російською мовою. З явним задоволенням відповіла, з усмішкою. "То ви росіянка?" - "Так, ми з-під Воронежа. Нас переселили в 1933 році замість вимерлих із голоду". - "Чому ж не навчили доньку своєї рідної мови?" - "Що ви, їй проходу не було! Били смертним боєм!"
Виявилося, що хлопчаки років п'яти, дошкільнята, своїми крихітними кулачками змусили дітей переселенців балакати по-місцевому. У школі це тривало. За кожне російське слово на перерві - по зубах. "По-русски" тільки на уроці, вчителю. Заборона знімалася з 8-го класу. Учні старших класів - відрізана скиба, вони збиралися в місто, вчитися, і їм треба було говорити мовою міста. Дійсно, до 10-го класу мої козачата вже прийнятно розмовляли. Вся ця автономістська мовна політика стійко протрималася з 1933-го (коли була скасована українізація) до 1953-го і тривала при мені, тобто до 1956-го. Далі не знаю.
Я не думаю, що опір було свідомо організовано дорослими. Організацію вибили б в 1936-1939 роках або в 1944-му, під час ліквідації неблагонадійних, які співпрацювали з німцями. Ні, ніякої організації не було. Була козацька самосвідомість, яку діти відчували, і дитяча самодіяльність. Діти зберегли панування української мови в кубанських станицях; діти ж зберегли традиції цькування євреїв - там, де були євреї (в станиці єдиним євреєм був я)..."
Уродженець Вільнюса Григорій Померанц був засуджений за антирадянську діяльність. У час СРСР друкувався в Європі та США. В Росії його стаття "Догматы полемики и этнический мир" надрукована 2003 року в журналі "Звезда". Помер у Москві півтора роки тому.
В коментарях під дописом Сальцової згадали, що на Кубані досі говорять "балачкою", навіть озвучують нею мультфільми. Один з читачів поділився сюжетом про балачку на російському телеканалі:
1 
1
Коментарі
9