"Різниця між західняками і східняками доволі кумедна, - пише в соцмережі львівський письменник Юрій Винничук. - Східняк Аполінарій Маршинський наприкінці ХІХ ст. писав, що студенти-східняки, коли збираються на забаву, то ніколи не обумовлюють, хто і що принесе, а буває й так, що хтось і взагалі нічого не приносить. А от у Львові студенти наперед усе обговорюють і чесно розподіляють: хто несе ковбасу, хто пиво і т. д".
Ще одну історію з того ж допису Винничука передаємо без змін. Там описані сторічної давності непорозуміння між українцями, на батьківщині яких ті чи інші слова мали різне значення.
"Микола Угрин-Безгрішний, побувавши у 1909 р. у Харкові, потрапив у халепу, коли читав реферат в університеті. "Велика саля повна студентів. Говорю про все те, що діється в Галичині між українцями. Всі слухають з великою увагою. Говорю теж про взаємини українців з поляками, вкінці не забуваю і про жидів, вживаючи терміну "жиди"... Несподівано зривається на ноги сливе ціла саля і з великим обуренням протестує проти того, щоб я ображав "єврейську" націю... Президія у клопоті. Крик, галас і вигуки:
– Некультурних рефератів не хочемо слухати. Геть з провокаторами!..
Спершу не зорієнтувався я і не розумів того неприємного нападу на мене. Затривожений предсідник прохає мене покинути катедру, щоби не доводити до більшого скандалу. Не трачу рівноваги, бо вже зорієнтувався, у чому непорозуміння. Прохаю останнього слова й кричу:
– В ім'я вашої вищої культури, я нижчий культурою, прохаю шановну авдиторію дозволити мені сказати ще тільки одно культурне речення.
Саля втихає. Чути голоси.
– "Пусть" говорить! Нехай говорить! Слухаємо!
Коли настала знову тиша, кажу грімким голосом:
– Виникло непорозуміння! Вже знаю, чим ви образилися. Одначе я ні на волосок не думав нікого ображати! У нас жиди ображаються, коли їх називати "євреями" й самі називають себе всюди тільки жидами. Я говорю до вас як товариш жидівських студентів з Галичини, тому годі мені ображати їх позаочі!.. Приїдете до нас з рефератами про дніпрову Україну, не дозволимо теж наших жидів називати євреями!...
На салі велика констернація. Тишина як у гробі. Виступає якась чорнявенька, товстенька студентка, приходить до катедри й каже:
– В імені всіх приявних прохаю в товариша галичанина вибачення!
Опісля була гостина у Миколи Міхновського. Їмо, п'ємо добре вино й чай. Я оповідаю якусь веселу пригоду у Львові. Закінчую її сакраментальним, галицьким висловом "пукали зо сміху"...
Велике збентеження! Гості скоренько встають від стола й виходять до другої кімнати. Зо мною остається тільки Згоральський, галичанин. Навіть Христя Алчевська покинула мене.
– Миколо! – сказав тихенько Згоральський! – Скандал! Тут слово "пукати" має дуже погане значіння...
– Яке значіння? – дивуюся.
– Пердіти! – відповідає Згоральський і вибігає негайно до другої кімнати, щоб перепрохати гостей від мого імені й пояснити їм вислів "пукати зо сміху", що має те саме значіння, як у Харкові "заходитися од сміху"...
Входить перша Христя Алчевська і б'є мене легенької пальчиком по чолі.
– Мабуть, ми ще довго будемо порозуміватися, поки зовсім не порозуміємося і не станемо одноцілою родиною. Це зробить єдине об'єднане мовою та ідеями українське письменство!
Після цієї пригоди Олекса Степаненко, в якого я зупинився, кепкував з мене:
– Не "пукайте" більше, Миколо Йвановичу, в гарнім сальоні та при гарних дамах і при добрій вечері, тільки в полі, в лісі й між нахабами кацапами! Нехай вони втікають від нас на чотири вітри!"
І о жах! Нас роз'єднує також сало! У той час як Україна сало засолювала, Галичина, Буковина і Закарпаття сало тільки вудили (коптили). Засолюванням сала у нас зайнялися лише в недавні часи.
Зате об'єднує нас одна цікава річ. Коляди. Усі ті церковні коляди на славу Божу і Христа Спасителя – греко-католицькі: і "Небо і Земля", і "Нова радість", і "Бог Предвічний" і т. д. Бо витворені в галицьких монастирях, зокрема у Почаєві, який теж був греко-католицьким. І бачу, що навіть у Донецьку колядують по-греко-католицьки. А чому? Бо під Расєєй україномовних шкіл, монастирів і церков не було".
Докладно вживання термінів "жид" і "єврей" в Україні Юрій Винничук описує у своєму романі "Танґо смерті".
2 
35413
Коментарі
25