Етнограф Ірина Ігнатенко об'їздила 120 сіл України з польовими експедиціями. Досліджує народну медицину.
- Я себе вважаю корінною поліщучкою. Полісся - це дуже замкнений регіон на півночі України. Там болота і ліси, він зберіг багато традицій. Ще на початку 20 століття етнографи дуже його любили. Тому що традиції, звичаї, пісні носять дуже багато дохристиянських елементів.
- Коли ви почали їздити в поле?
- З дитинства почалися мої перші експедиції. Є такий метод - це спостереження культури зсередини. Моя бабуся Ганна Михайлівна Будник з села Козіївка Коростишівського району Житомирської області була носієм справжньої народної культури: знала дуже багато пісень, смачно готувала. Вона була ходячою енциклопедією. До ж того шептала. Найчастіше лікувала людей від зурочення, поганого ока. Якщо людина попадає в тенета чорної магії, то на селі вважалося: "Чим забився, тим і лікуй". Виганяла вроки, посилаючи "на ліса, на болота, щоб тут не стояти, кров не каламутити".
Є досить багато кабінетних етнографів. Обирають тему книжкову описову, яка передбачає роботу з архівними матеріалами. Наприклад, ідеш в архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології, там зберігаються матеріали етнографів з середини 19 століття. І ти працюєш з ними - це розшифровки, нотатки. Те, що було записане кимось до тебе. І вже робиш свої виставки. Пишеш свою роботу. Але сидячи в кабінеті або в архіві і не спілкуюсись з людьми, не бачачи їхні очі, міміку, вираз обличчя, ти не можеш зрозуміти їх до кінця. Етнограф, який не має польового експедиційного досвіду - штучний.
Їздити в серйозні експедиції я почала після аспірантури. Збирається команда етнографів, чоловік 30, у кожного своя тема: я про народну медицину, хтось про харчування, хтось про будівництво, хтось про одяг пише.
Чи траплялися небезпечні випадки спілкування зі знахарями в селах?
В одному з сіл Рівненщини ми з колегою потрапили до бабусі. То була одинока жінка без чоловіка і дітей, за 80. Розказувала про народні методи лікування. Помічаю, що ніби сканує нас поглядом. Коли моя колега за чимось вийшла з хати, бабуся мені каже: "Я тебе всьому навчу, але за це ти візьми мене до себе в Київ". Часом селяни навмисне відправляли нас до недобрих людей, які на селі вважалися відьмами. Так на Житомирщині прийшли ми до однієї жінки. Я не могла зрозуміти, чи вона неадекватна, чи вона п'яна. А вона каже: "Ага, це ти...". Вона весь час намагалася мене лапнути - доторкнутися. А це один з прийомів передачі пороку або чогось недоброго. Потім каже: "Ану стань за моє ліве плече". Я стаю і бачу, що вона щось починає шептать. Тоді я розвернулася і пішла. Вона щось мені ще в спину говорила. Потім я почала розпитувати селян про цю жінку. Всі: "Та ви що? Та хто вас до неї послав? Це ж така відьма". Оберегів я з собою ніколи не ношу. Одна жінка мені сказала: "У тебе стоїть родовий захист". З народних оберегів добре носити вшитим в одязі посвячений мак-відюк або мак-самосійку.
Бували й комічні випадки. Одна бабця за 80 розповідала: "Моя свекруха шептала, але мене вчити не хотіла, а я підглядала, як вона робить, потім книжки читала, виписувала газєти - "Крокодил", "Перець", "Бабушка", "Помоги себе сам". Там багато корисних порад". У багатьох сучасних народних лікарів є зошити, де вклеєні вирізки з цих газет. Запитую: "А ви не боїтеся, що це комусь не поможе? - "А я так і кажу: кому помагається, а кому ні".
Чому ворожать переважно жінки?
Жінка більше пов'язана з потойбіччям. Вона сама дає життя. Перебуває на межі життя і смерті, і вона більше до цього схильна. Жінки більше масові ворожки. Але чоловіки - сильніші. Вони займають вище домінуюче становище, ніж жінки. Вони як правило якоїсь вузької спеціалізації. Існує в народі стійке переконання, що цих людей обирає Бог. Ми знаємо, що церква проти народного лікування. Народна медицина це пояснює по-своєму: що в кожної людини є талант, і Бог посилає на землю людей і дає їм талант лікувати. Тобто, це від них не залежить, вони вже такими народжуються. Дуже добре, якщо є спадковість: людина народжується до цього схильною, від неї буде помагатися. Навіть від дотиків.
Все в світі несе свою енергію. Людей, які знають, в народі називали "двоєдушниками": вірили, що крім їхньої душі в них вселена додаткова, яка ними керує. Коли людина помирає, їй треба знайти нового господаря, в когось перейти. Якщо ніхто не хотів перейняти,хтось із дітей перебирав, бо шкодував батька чи матір. Або ж розбирали дах в домі, або садовили на поріг.
Дах і поріг - межа, перехрестя, це символічні кордони між світами. Є навіть повір'я, що не можна нічого передавати через поріг. А тут навпаки людину садять на поріг, ніби підштовхують, щоб вона пішла. Дах так само символічно зриває кордони. Його розбирали, щоб енергія швидше вийшла. Людина яка знала і не хотіла нікому погане знання передавати, вишіптувала його в землю.
Одна бабуся, коли проводжала нас, казала: "Ідіть з тим, з чим ви прийшли".
Чи є в українців агресивна магія?
На відміну від росіян, українці агресивної магії фактично не мають. Як правило, весь наш магічний фольклор носить оборонний захисний характер. Він не є агресивний і не є нападницький. Українці навіть у магії є дуже лагідними, мирними і ненав'язливими. Росіяни агресивні. Дослідники про це говорять. Хочуть підкорити, зламати, володіти. Не мають партнерських дружніх стосунків.
4 
35413
Коментарі