Найвища будівля Варшави, так званий сталінський Палац культури та науки в самому центрі столиці молоді покоління сьогодні вже не сприймають як символ тоталітаризму. Те, що викликало страх і заперечення, стає об'єктом іронії та жартів. Про такі метаморфози декомунізації в Польщі розповіла громадському радіо польська культурологиня, аспірантка Інституту Росії та Східної Європи Яґеллонського університету Кінґа Нендза-Сіконьовська.
Палац культури та науки відкрили 1955 року, його презентували як "подарунок Сталіна" Польщі.
"Всі розуміють, що це сталінська будівля. Всі розуміють, що це символ терору, тоталітарної архітектури, але вона отримала нове значення. Ціле молоде покоління виросло поруч із Палацом культури та науки за останні 25 років. І коли запитують, що є головним символом польської столиці, дуже часто на першому місці – саме Палац", — розповідає Кінґа Нендза-Сіконьовська.
У 1990х у Польщі також перейменовували вулиці, названі на честь діячів соціалістичного режиму. Приміром, у Кракові прибрали пам'ятник Леніну. Робили це там максимально оперативно. Культуролог визнає, що символи тоталітаризму, які раніше могли викликати страх чи неприйняття, нині сприймаються з іронією, стають частиною народної жартівливої культури. Патріотичний пафос, притаманний першому етапу посткомуністичних трансформацій, більше не актуальний. На зміну йому прийшов "молодіжний стьоб".
"В Україні зараз відбувається те, що в Польщі мало місце в 1990-х. Стихія вулиці руйнує пам'ятники. Потім усе це буде осмислене, і те, що залишиться, буде прийняте в нову культуру. Це відбувається в атмосфері свободи. Соціалістичні мозаїки отримують інше значення після існування 10-30 років у демократичній країні. В Польщі тепер на даху Палацу культури та науки можна грати в тетріс", - зауважує Кінґа Нендза-Сіконьовська
Куратор мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру Леонід Марущак також наголошує на тому, що певні об'єкти комуністичних часів можуть мати культурну цінність. "Якщо ухвалюється логічне законне рішення, що той чи інший пам'ятник потрібно усунути, то його точно не потрібно валити, бити молотками. Він має переноситися до музею, і там, власне, повинен зберігатися. У більшості країн колишнього соцтабору можна ще знайти на вулицях мозаїки або пам'ятники тої епохи, бо вони справді є важливими, мають цінність мистецьку".
7 
35413
Коментарі