В наші дні постала загроза втрати Донбасу. Але втративши ці території, ми остаточно розпрощаємося з радянщиною чи від нас відшматують частину українського? Про це ми запитали Ярослава Грицака, Вахтанга Кіпіані, Станіслава Федорчука та Оксану Міхеєву.
Доктор історичних наук, професор УКУ, Ярослав Грицак вважає, що насправді у нас є декілька Донбасів: український, радянський, україномовний та російськомовний, Донбас Олександра Бородая та Донбас Василя Стуса: "Пам'ятайте, що ми втрачаємо всі ті Донбаси. Очевидно, що найменше ми втрачаємо український Донбас, бо він вже поза Донбасом, він звідти виїхав. Український Донбас зараз розташовується в Ужгороді, Києві, Українському Католицькому Університеті чи діаспорі."
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Gazeta.ua запускає серію матеріалів з історії та культури Донбасу.
Журналіст, історик Вахтанг Кіпіані не заперечує наявності на Донбасі феномену україномовної інтелігенції. Розповідає про українців, які відіграли важливу роль у творенні українського Донбасу: "Батько Станіслава Федорчука був депутатом Донецької міської ради першого скликання у 90-тих роках. Микола Тищенко - колишнім керівником донецького руху. Володимир Білецький – один із фундаторів Народного Руху за Перебудову в Донбасі, автор найбільшої серед українців кількості статей в українській вікіпедії (близько 2-3 тисяч)."
Вони були одинаками, чужими на цьому радянському святі
Редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані зазначає, що для української культури на Донбасі україномовна інтелігенція все одно була рідкісним явищем. Адже активісти не були у пошані чи "тренді". Їх не нагороджували почесними грамотами, не запрошували на телебачення. Вони були одинаками, чужими на цьому радянському святі.
Журналіст вважає, що втрачаючи Донбас, ми втрачаємо передусім радянщину: "Якщо запитати у населення Донбасу, хто для них є героями, вони скажуть, що Йосип Кобзон, Анатолій Солов'яненко, Вадим Писарев, але аж ніяк не Сергій Жадан. Можливо, для молодих проукраїнських представників Донбасу він і є героєм, але для масової свідомості Сергій Жадан - як Степан Бандера, - продовжує журналіст, - тому не будемо вводити себе в оману, що наявність представників руху шістдесятників, народжених на Донбасі, відіграла надзвичайно важливу роль для самого Донбасу."
Ярослав Грицак погоджується з Вахтангом Кіпіані, зазначаючи: "Втративши совковий Донбас - ми відкриємо шлях до реформ. Я маю на увазі теперішній Донбас – Донбас Гіркіна і Бородая, який є частиною окупованого Донбасу, який відрізняються етнічно від Донбасу, який є клеймом."
Ярослав Грицак вважає, що необхідно реформувати нашу державу. З Донбасом чи без нього. Якщо без Донбасу, то нам тим більше треба впроваджувати реформи, ми повинні зробити Україну привабливою для європейських країн.
"Для мене питання Донбасу - це питання не тільки України, а й майбутнього Росії, - продовжує Ярослав Грицак, - майбутнє Росії залежить від того, наскільки довго Путін має ресурси утримувати свій режим".
Донеччани ще до цього часу сприймають своє минуле через призму радянськості. Так вважає Оксана Міхеєва, доктор історичних наук, професор кафедри соціології управління Донецького державного університету управління, нині працює в Українському католицькому університеті у Львові. Вона стерджує: "Наприклад, у Донецька є особливий акцент на святі 8-го вересня – дня визволення Донбасу. В регіоні створили ілюзію постійного святкування."
Оксана Міхеєва зазначає: "Один із парадоксів Донецька виплив зі статистики підтримки проросійських та проукраїнських мітингів. Люди розділилися майже навпіл. Були такі, які одночасно підтримували дві точки зору. Це є парадокс свідомості." Свого часу Ярослав Грицак сказав влучну фразу, що коли б ми завтра провели в два референдуми (про приєднання до Європи та про з'єднання з Росією), то ми б їх обидва виграли.
Оксана Міхеєва розповідає, що читаючи коментарі у соціальній мережі, вона дійшла до висновків, що у населення України не розвинене "почуття держави". Люди, хай і на словах, дуже легко віддають території: "Хай забирають, усе одно Крим дорогий, я туди й так не їздив" або "Кому потрібен той Донбас, тільки заважає нам розвиватися."
"Але ось тут, - додає Оксана Міхєєва, - уже варто замислитись: а який наступний регіон почне заважати? І що тоді для нас Україна?"
Політолог Станіслав Федорчук дотримується думки, що втративши Донбас, ми втратимо не тільки радянський спадок імперії, але цілий пласт достатньо недослідженої і непоміченої України. України Василя Стуса, Василя Голобородька, Олекси Тихого, України, яка існувала паралельно радянській реальності.
Політолог розповідає: "Марно сподіватися, що на території, фактично окупованій російськими військами, залишиться хоч частка українського."
На його думку, приклад відірваної від України Кубані свідчить, що російський окупаційний режим завше докладе руку не тільки до винищення носіїв українськості, але і до активного знищення історичного пласту, який неможливо привласнити або спотворити на користь нинішніх господарів краю.
N.B. Публікація виходить в рамках проекту "Донбас - terra incognita". Свої статті та фотографії з історії та культури Донбасу надсилайте за адресою [email protected].
3 
35413
Коментарі
4