7 квітня у рамках проекту "Донбаські студії" відбулася дискусія "Реальний та уявний Донбас". Приводом для неї стала презентація книжки польської дослідниці Марти Студенної-Скрукви "Український Донбас". В українському перекладі вона побачила світ у 2014 році – саме тоді, коли війна вдерлася у повсякденне життя країни.
У дискусії взяли участь люди, які безпосередньо працювали над україномовним виданням. Це перекладачі Вахтанґ Кебуладзе і Андрій Бондар, а також історики Леся Гасиджак та Андрій Портнов, який був на скайп-зв'язку з аудиторією. У контексті презентації учасники обговорили низку проблемних питань і спробували визначити ті фактори минулого, що стали передумовою для трагічних подій сьогодення.
Доповідачі єдині в тому, що публікація книги "Український Донбас" без перебільшення є важливою подією, оскільки нині в Україні практично немає (!) ґрунтовних наукових робіт про цей регіон. За словами Вахтанґа Кебуладзе, Марта Студенна-Скруква зібрала та впорядкувала наявний матеріал і подала його з позиції чітко визначених методологічних доктрин. Ця книга відкриває для читачів Донбас, різний Донбас, знайомить із ним і змушує замислитись над його історією і, головним чином, над його сьогоденням і найближчим майбутнім.
"Я далекий від Донбасу. Тому протягом роботи над новою для мене темою я пережив справжню драму. Ця книга складна, смілива і може правити за буквар розмови про ідентичність. Вона зразкова для українського історика, бо не є чисто історичною. Мені страшенно приємно, що на 40-му році життя я відкрив для себе донецький регіон. Адже мій уявний Донбас виявився далеким від реального. І саме ця книга відкрила його для мене", – розповідає перекладач Андрій Бондар.
За словами історика Андрія Портнова, нині багато розмов ведеться про ідентичність Донбасу. Однак, на його думку, особлива ідентичність, якщо вона існує, не стала визначальним фактором впливу на події 2014-2015 років. Натомість ключовими причинами війни дослідник називає російську інтервенцію, прорахунки київської політики та зрадливу поведінку місцевих бізнес-еліт. Він переконаний – рішення української влади погратися в нейтралітет із ДНР/ЛНР відкрило останнім шлях до насильства, а відмова від штурму Донецької та Луганської ОДА стала символом слабкості України.
"Чому у Дніпропетровську не відбулося того, що зараз відбувається у Донецьку? Справа в тому, що в Дніпропетровську немає кордону з Росією, а проукраїнська меншість виявилася згуртованішою, ніж у Донецьку. Однак решту населення не слід вважати проросійською та антиукраїнською. Ця більшість і в Дніпропетровську, і в Донецьку є пасивною, зорієнтованою на стабільність і соціальні виплати… Риторика незмінної совєтської ідентичності є дуже небезпечною, бо перекладає відповідальність за війну і те, що відбувається з місцевих еліт на місцеве населення. Сьогодні ми бачимо, як на Донбасі відбувається перетворення потенційних конфліктів у справжню війну", – переконаний Андрій Портнов.
Учасники дискусії неодноразово піднімали питання ставлення жителів Донбасу до подій минулого і сьогодення. Вони також звернули увагу на помилкові стереотипи, які досі панують у нашому суспільстві. Чи завжди місцеві мешканці були пасивними? Чи дійсно серед них переважали проросійські настрої?
"Хотіла б нагадати такий факт. Архівні документи 1917-1918 років свідчать,що місцеві "Просвіти" Донбасу писали до Центральної Ради відозви українською мовою, в яких підкреслювали своє прагнення бути у складі єдиної та неподільної України. Але радянська влада все це нівелювала. Місцеве населення було репресовано, закатовано, вбито, а регіон заселено іншими людьми. Таким чином, радянська влада сформувала зовсім інше суспільство", – зауважила історик Леся Гасиджак.
Промовистим прикладом того, що Донбас також може бути революційним, активним та проукраїнським учасники дискусії називають потужні шахтарські страйки кінця 1980-початку 1990-х років. Саме шахтарі стали "локомотивом антирадянського руху в Україні". Але що сталося потім? Куди була спрямована революційна енергія тисяч людей? За словами Лесі Гасиджак, шахтарі, активні учасники Революції на граніті, згодом розчарувалися в державності, у результатах своєї боротьби. Під тиском економічної кризи 1990-х та ігнорування центром проблем Донбасу вони почали шукати винних. І знайшли – винною стала Україна.
У книзі Марти Студенної-Скрукви ця сторінка історії Донбасу згадується побіжно. На цьому наголошує Вахтанґ Кебуладзе. Для нього є незрозумілим короткий опис авторкою вищезгаданих подій.
"Крім того, забракло інформації про Голодомор. Чи вплинув він на формування передумов нинішніх подій? Якщо так, то якою мірою? Особисто в мене відповіді немає і я не знайшов її у книзі. Що це – свідоме уникнення теми через ідеологічні позиції авторки чи випадковість?", – питає перекладач.
Леся Гасиджак доповнює колегу.
"Так, дійсно про Голодомор інформації немає. Однак я підозрюю, що висвітлення цього аспекту не ставилось авторкою за завдання. Книга Марти Студенної-Скрукви написана, перш за все, про пролетарське місто. Та варто зазначити, що починаючи з 1933 року, проводилася цілеспрямована політика заселення вимерлих сіл вихідцями з центральних регіонів Росії. Наприклад, 29 грудня 1933 року на станцію Юзівка прибули 44 ешелони із центральних російських губерній. І це лише один приклад. Коли сьогодні нащадки тих переселенців говорять "Ми нічого не пам'ятаємо. Голодомору не було", вони говорять правду! Адже дійсно переселенці приїхали на Донбас після трагедії, в пусті села, на місце українського населення, що загинуло від голодної смерті", – наголошує дослідниця.
Такі приклади історії допомагають нам зрозуміти, що саме перетворило потенційні конфлікти на Донбасі у справжню війну і які чинники уможливили неконтрольоване насильство. І книга Марти Студенної-Скрукви допомагає читачам у цьому.
"Ми маємо чимало ілюстрацій динамізму ставлення місцевого населення до нинішніх подій. Ситуація була і залишається змінною. Перед нами стоїть складне завдання пояснити природу цієї війни. Я можу сказати, що насильство було принесене ззовні і блискуче зіграло на різного роду невдоволеннях, які, певна річ, були. Ми не знаємо остаточно, чому те, що відбулося в Донецьку і Луганську, мало місце саме там, а не в іншому регіоні України. Нам необхідно детально вивчати що, де і коли сталося. І дискусії в конкретному ключі, пошук чітких відповідей допоможуть зрозуміти цей конфлікт", – говорить Андрій Портнов.
Підсумовуючи дискусію, Вахтанґ Кебуладзе зазначив, що книга "Український Донбас", видана під час трагічних подій в Україні, переживає непросту долю. Вона є не лише паперовим носієм певної інформації. Книга в режимі реального часу проходить перевірку викладених у ній тез та висновків. Вона стала частиною жахливого експерименту на підтвердження чи спростування опублікованих матеріалів.
Отже, історичні події, які нині переживає Україна, позбавляють нас ілюзій. Ми отримуємо можливість зробити свідомий вибір – або й надалі залишатися в полоні стереотипів і міфотворчості, або спробувати відповісти на суперечливі та неоднозначні питання. Обговорення допомагає нам відкрити шлях до розуміння проблеми і спільно віднайти її вирішення.
3 
1
Коментарі