"Во всех образованных странах Европы и Америки вот уже второй год происходят 19 апреля (по тамошнему календарю 1-го мая) большие демонстрации рабочих. "Хорошие господа": фабриканты, купцы, помещики, банкиры и все их приспешники очень боятся этих демонстраций. Так боятся, как будто рабочие собираются всех их перерезать. Двигаются войска, суетятся полицейские, совещаются озабоченные министры, - словом, беда да и только, вот-вот начнется светопреставление! Посмотрите, как струсили "хорошие господа" в Вене накануне рабочей демонстрации прошлого года, газета "Венская Свободная Печать" писала: "Солдаты стоят наготове; двери в домах заперты; в квартирах заготовлены запасы, как будто в виду осады; дела остановились; женщины и дети не смеют выйти на улицу", - захоплено писав філософ Георгій Плеханов у статті "Ежегодный всемирный праздник рабочих" в 1891 році.
1 травня було визначене світовими робітничими організаціями, як день "інтернаціональної демонстрації" в пам'ять про розгін демонстрації за 8-годинний робочий день в Чикаго 1 травня 1886 року.
На українських землях вперше провели демонстрацію солідарності трудящих 1 травня 1890 року у Львові. Тоді на організований соціал-демократами мітинг під ратушею зібралось близько 4 тисячі робітників. В наступні роки першотравневу традицію запровадили в Одесі, Києві, Катеринославі. Масово почали рівнятись на "освічені країни" із активізацією робітничого руху після розстрілу мітингу в Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 року. Влада забороняла демонстрації, тому люди йшли за міста, до лісів.
"Коли надійшов травень 1905 року, вирішили уперше провести огляд свої організації. Ухвалено було відсвяткувати 1 травня, - писав у книзі спогадів "1905 рік на Поділлі" вінничанин Аркадій Зекцер. - Треба було видрукувати відповідні прокламації. Для влаштування "друкарні" було використано льох у квартирі т. Абрамової. Прокламації назвали "Свято праці". Далі треба було знайти місце для організації свята. Знайшли відповідний куток — на шляху до села Вишні (село, де розташовані садиба і склеп Миколи Пирогова, нині — околиця Вінниці). Ніхто не повинен був завчасу знайти місце свята — боялись провокаторів.
Запрошені стікались зі сторони міста, Липок, "Військового городка" (традиційні назви лівобережних районів Вінниці. Перший назвали від шляху, обсадженого липами, у другому були казарми). Таємно, щоб збірку не помітили шпики. Перед тим на підприємствах були призначені керовники, найбільш надійні і досвідчені. Кожен повинен був прийти не менш як з п'ятьма товаришами. Коли прибула остання група робітників, всі розташувалися у лісі, розгорнули червного прапора з надписом "Хай живе Перше травня".
На той час робітничу спільноту Вінниці складали ремісники-швейники, друкарі, палітурники, картонажники, цирюльники, робітники тютюнової й махорочної фабрик, чавуноливарного заводу Львовича ("Молот") та пекарі. Всі вони групувались навколо соціал-демократів, "Бунда" і сіоністів-соціалістів. Лідерами цих рухів у місті були: з інтелігенції Михайло Меніс, Олександр Кривицький, Софія Висоцька, учень реальної школи Іполит Грінштейн, гімназистка Ніна Громачевська, студент Цорин, робітники Шустер, Велвл, Срулик, Резник, два брати Гельмани.
"З першою промовою виступив робітник заводу "Молот", - згадував Зекцер. - Всі почували себе як на святі робітників усесвіту, й всі повторювали заклик до боротьби за кращу долю. Було роздано прокламації. Робітники ховали ті листки з якимись гордощами. Допізна пробули у лісі. Проспівали всіх відомих революційних пісень. Зачитували вірші й ділилися враженнями підпільної роботи. Пізно ввечері урочистості було закінчено. Забули про необхідність конспірації й вирішили піти всім вкупі до міста з червоним прапором і революційними піснями. При наближенні до міста демонстрантів оточили жандарми; частині вдалось укритись. Деяких було затримано й звільнено лише через певний час. Кілька чоловік підпали під адміністративне вислання".
5 
35413
Коментарі