- Щороку серед українців зростає певність, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом. Найновіші соціологічні дослідження показують, що таких 81 відсоток. Ще кілька років тому було на 25 відсотків менше. Українці осмислюють цю трагедію. Знання про своє минуле для нації — це як досвід для людини. Негативний не повторюють, з нього роблять висновки, — говорить 35-річна Ярина Ясиневич, волонтер-координатор інформаційного напряму Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні.
Як змінювалося вшанування роковин Голодомору у минулі роки?
- Ще від останніх років СРСР пам'яттю жертв Голодомору опікувалися громадські ініціативи. За президентства Віктора Ющенка влада і громадськість проводили спільні заходи. Його наступник Віктор Янукович намагався заперечити факт геноциду. Зберегти традицію вшанування пам'яті взявся громадський комітет, незалежний від глави держави. Але віддати шану загиблим Янукович таки приходив, окремо від громадян. Після Революції гідності указом Петра Порошенка створено спільний організаційний комітет за участі громадськості та найвищих посадових осіб.
У чому полягає ваша робота?
Проводимо інформаційні кампанії, що розкривають історію Голодомору. Шукаємо світло у темряві трагедії: одного року підняли тему дітей під час Голодомору. Іншого — розповідали про доброчинців, які допомагали голодним — як взаємодопомога долала терор. Люди, які мали певні посади - голови колгоспів, лікарі, вчителі - могли врятувати себе, але вони ділилися хлібом з іншими. Намагаємося розвінчати міфи, які нам нав'язували з радянських часів, зокрема пояснюємо, що це був зумисний злочин, який кваліфікується як геноцид згідно з міжнародними правовими нормами.
Торік історики відкрили документи про те, що насправді голодом вбивали нашу свободу. Адже Україна найбільше протестувала проти політики Сталіна. Станом на перше півріччя 1932 року 56 відсотків повстань у всьому Радянському Союзі припадали на Україну. Тож диктатор завдав страшного удару у відповідь. Часто говорять, мовляв, під час Голодомору українці йшли, як вівці на забій, і помирали тихо. Насправді це було не так, ми боролися. Просто тих, хто протестував, арештовували, вбивали, репресували. Потім у людей, зморених голодом, не стало фізичних сил на боротьбу.
Яким чином поширюєте інформацію?
Визначаємо цільові аудиторії, щоб якнайширше донести повідомлення. Окремо молодь — це не тільки лекції, також і молодіжні акції "флешмоби", творчі проекти за участі відомих людей і митців. Коли лідери думки розповідають про Голодомор — їх чують значно більше за науковців. А для останніх важливо створити умови для роботи. Роман не напишуть, кіно не знімуть, поки не буде досліджень. Тож викладаємо архівні документи онлайн в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Щоб інформувати міжнародну спільноту — співпрацюємо зі Світовим конгресом українців. Готуємо матеріали для медіа, соціальну рекламу — афіші, наліпки, останні роки — це також і біґ-борди, рекламні площини в містах і у транспорті. Важливий сегмент — інтернет, соцмережі, які потребують власних форматів. Тобто ми "перекладаємо" невідому історичну інформацію, зібрану в формальних документах та товстих книгах, на "людську мову". Сподіваюся, вдається.
На які регіони йде акцент?
Насамперед ми концентровані на Києві — адже саме тут зосереджені основні інформаційні ресурси, отже, коли національні канали розповідають про заходи, виставки та роблять тематичні програми — їх чують практично в кожній домівці. З 2010 року працюємо з волонтерами у всіх обласних центрах. Десь люди активніші, десь — менше, але це залежить не від географії, а від можливості виділити час на таку працю.
Який бюджет кампанії?
В такій роботі — найдорожче — це ідеї. Гасла, візуалізація, стилі, знання істориків. Без архівних документів, без відкритої позиції директора архіву СБУ Ігоря Кулика останні два роки багато що б залишалося далі таємницею. Це — волонтерська робота, внесок команди, яка щороку працює біля півтора місяця. Соціальну рекламу на площинах у місті та на телебаченні розміщують безкоштовно, так передбачено законом і завдяки добрій волі відповідальних за це осіб. В часи Януковича, коли була негласна заборона розміщувати заклики "запали свічку пам'яті" на метролайтах, працівники йшли назустріч і давали дозвіл поклеїти плакати на стінах станцій. Для закупівлі тисяч свічок на День пам'яті у Києві та покриття витрат друку та оренду обладнання шукали кошти спонсорів, які це робили не за згадку їх імені, а з почуття морального обов'язку. Співпраця — те, що найдорожче, завдяки їй забезпечені ресурси. Останні два роки головні витрати покриває держава, зокрема Інститут національної пам'яті.
Яку тему підняли цьогоріч?
- Спільно з Інститутом національної пам'яті розробляємо тему "Люди правди" — про сміливців, завдяки яким світ дізнався про Голодомор. Обрали 15 осіб-символів, які не боялися розповідати світові про Голодомор. Це люди з-за кордону: британські журналісти Ґарет Джонс і Малкольм Маґґерідж, американський історик Джеймс Мейс. А також українці. Депутатка польського сейму Мілена Рудницька домоглася розгляду питання Голодомору Лігою Націй. Митрополит Андрей Шептицький 24 липня 1933 року проголосив у Львові відозву "Україна в передсмертних судорогах", яку зачитували у церквах в Україні та за кордоном, вона друкувалася у закордонній пресі. Він закликав християн усього світу поширювати правду і надавати допомогу голодуючим. В оточеній блокадою та голодній Україні теж були відважні, хто ставив собі за завдання зберегти факти для майбутнього. Учителька з Харківщини Олександра Радченко вела щоденник, в якому описала жахіття Голодомору. Коли його знайшли чекісти, то відправили жінку на 10 років до ГУЛАГу. Житель села Удачне на Донеччині Марко Желізняк фотографував розкуркулення та відбирання хліба. Коментарі до фото написав тільки після смерті Сталіна. "Що сьогодні є рядовий знімок, завтра буде історією", — казав.
Ці окремі історії - живі сюжети. Але про Голодомор розповідали набагато більше людей. Українці, які вирвалися з Радянського Союзу під час Другої світової війни, втекли на Захід — доносили правду до урядів і ЗМІ. Громада нашої діаспори у Північній Америці добилася встановлення перших пам'ятників та офіційних розслідувань фактів злочину. Їхні зусилля змусили СРСР в останні роки його існування таки визнати, що Голодомор був. Інформаційна завіса впала.
Що світ знає про Голодомор зараз?
На високому державному рівні Україна багато зробила і продовжує, щоб розповісти про цей злочин. Більше 20 країн світу так чи інакше визнали Голодомор геноцидом або злочином проти людяності. На початку листопада у центрі Вашингтона поруч з Конгресом відкрили Меморіал пам'яті жертв Голодомору.
Найголовніше - ми не просто розповідаємо про свій біль, на прикладі Голодомору можемо донести світові, на що був здатен комуністичний режим. Багато хто цього не знають, ще навіть не чули про Голодомор. А іноді людям просто неможливо уявити, що можна убивати мільйони штучним голодом. Коли відкривали Меморіал у Вашингтоні, американці зізнавалися: для них ця тема — нова.
Скільки лишилося людей, які пережили Голодомор?
- Одиниці. Раніше щороку на Меморіалі виступав хоча б один свідок голоду. Пізніше вони просто були присутні, слово мали їхні діти. Зараз шукаємо людей, які могли би приїхати до Києва і побути на церемонії. І віримо, що увечері побачимо більше і більше свічок у вікнах київських квартир.
5 
35413
Коментарі