Геніальна художниця Катерина Білокур малювала всупереч обставинам. За своє недовге життя дала Україні 120 полотен.
Малювати Катерина почала в 6 років. Як не було на чому, — то тайкома узяла шкільного зошита молодшого брата Грицька і порозмальовувала його конями: "Та мені так ця робота сподобалась, що я не вгадала, як змалювала увесь Грицьків зошит. От уже я гарно умію на прядку прясти, ткати полотно і гарно вишивати… Але після того… Ет якби ще що-небіть намалювати! Аж серце наче заболить! Та в мене не було ні паперу, ні олівця. Так я додумалась: украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небіть, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна…" - писала художниця в одному з листів.
- Малювала саморобними пензликами — з гілочок вишні чи верби: прив'яже до них шерсть котика чи тхорика і малює. Своїми саморобними пензликами користувалася все життя. Ніколи не купувала, - розповідає завідувач музею Катерина Білокур у Богданівці Ольга Шаповал, 51 рік. - Олійних фарб Катерина не знала до 24 років. Спочатку малювала природними — з бузини, калини, різнотрав'я. Перші олійні фарби побачила у вчителів, які приїхали в Богданівку — Івана і Нани Калитів. Квітку ніколи не зривала. Малювала тільки живою з натури. Бо вважала, що зірвана квітка уже не має природної краси. Порівнювала їх із живими душами.
Поза роботою на малювання у Катерини лишалося дуже мало часу. У селі її вважали чудною. Але була красунею, і парубки до неї сваталися. Відмовляла всім — бо розуміла, що після заміжжя пензель доведеться відкласти: жоден з хлопців не хотів миритися з її дивним захопленням — всі просили покинути малювання.
Коли батько просив у колгоспу трактора виорати город, у колгоспі відповідали: "Запрягай свою дочку художницю, хай вона тобі оре" - бо родина не вступила у колгосп. Катерина з хворими ногами копала вночі город, щоб мати вдень більше часу для малювання.
До сорока років Катерина Білокур була невідомою нікому — мала на той час 11 картин. Допоміг випадок.
- У 1939 році почула пісню Оксани Петрусенко "Чи я в лузi не калина була" в сусідньому селі по радіо, і написала Оксані листа підписавши "Київ, Оперний театр, Оксанi Петрусенко", але лист до Оксани таки дійшов , - розповідає Ольга Шаповал. - В листі художниця розповіла про свою долю і намалювала пучок калини на сірому полотні. Оксана Андріївна той лист передала в Полтаву. З Полтави до Катерини у Богданівку вперше приїхали спеціалісти-фахівці. Побачивши 11 її картин, вони відкрили їй першу персональну виставку в квітні 1940 року в Полтавському обласному будинку народної творчості. Потім були виставки у Києві, Москві.
У 1948 році помирає батько. До Катерини з матір'ю перебирається брат Григорій з дружиною і п'ятьма дітьми. Невістка ненавиділа свекруху, а свекруха невістку. Це була "кайдашева сім'я" з постійними сварками, від яких діставалося і Катерині Василівні. Невістка Христя, яка працювала в колгоспі й тягла на собі весь дім, не могла пробачити їй "незрозумілого малювання". Через 10 років брат не витримав — розібрав сарай перед хатою і остаточно побудувався на тещиному дворищі. Катерина лишилася удвох зі старенькою матір'ю.
Катерина доглядає за матір'ю. Друзі в листах не раз радили: попроси у чиновників квартиру. Про квартиру художниця мріяла відколи побувала у Павла Тичини і побачила електричне освітлення і газову плиту, на якій можна було готувати швидко, а не годинами вдома простоювати біля печі. Але не могла покинути квіти і хвору матір.
- Григорій взимку стукає, заходить до хати. Катерина ледь переходить хату, щоб йому відчинити, бо була вже немічна і дуже хвора. - розповідає Ольга Шаповал. - Він кличе: поїдь до Києва і в санаторій, полікуйся. А мати з печі починає причитати. То Катерина каже: "А що ж про нас люди скажуть?" Катерина настільки була делікатна, добра душею. Не могла вона переступити через це. Вона себе весь час ніби приносила у жертву.
У лютому 1961 у Катерини Білокур виявляють саркому шлунка. Вона була майже прикута до постелі, родичі відправили її до лікарні. У Києві хірург зробив операцію, але зрозумів, що їй уже допомогти ніхто не зможе.
Катерина Білокур померла в Яготинській лікарні 9 червня о 3 годині ночі. У хаті в Богданівці в цей час на настільному годиннику зупинилися стрілки. Вона померла, не знаючи про те, що на тиждень раніше, 3 червня, померла в хаті її старенька мати.




















Коментарі