О 4-й ранку 28 квітня 1947 року оперативна група військ "Вісла" розпочала виселення українців з південно-східних регіонів Польщі на західні та північні території, які раніше входили до складу Німеччини. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція "Вісла" проводилась під безпосереднім командуванням міністра оборони Польщі маршала Міхала Ролі-Жимерського.
У вересні 1944 року уряди Української, Білоруської та Литовської РСР уклали угоди з Польським комітетом національного визволення, згідно з яким відбувався "обмін населенням" - етнічні поляки відправлялися до Польщі, а українці, білоруси та литовці - в СРСР. Перші ешелони з переселенцями вирушили вже в листопаді 1944 року. До 31 жовтня 1946 року з СРСР до Польщі було переселено майже 1,1 млн чоловік (з них 810 415 чоловік з території УРСР), у тому числі понад 143 тисяч євреїв, які практично зразу переправлялися в Британську Палестину; з Польщі до УРСР прибуло 482 800 українців.
Переселення тривало фактично до осені 1946 року. За оцінками поляків на території Польщі залишилось до 80 тисяч українців.
На початку березня 1947 року для ліквідації суспільної опори баз українських повстанців Польща звернулась до СРСР та Чехословаччини з проханням зкоординувати оперативні дії проти УПА та ОУН і попередило про заплановане виселення українців з прикордонних з УРСР районів на територію колишньої Східної Пруссії. Одночасно до СРСР надійшло прохання прийняти ще 20 тисяч українців, які виявили бажання пересилитись в Україну, на що міністр закордонних справ УРСР Д.Мануїльський і секретар ЦК КП (б) Л. Каганович відповіли відмовою, мотивуючи це відсутністю житлового фонду і тим, що у Польщі залишилось "головним чином українське населення, заражене бандитизмом".
17 квітня 1947 року розпорядженням Державної комісії безпеки Польщі на територіях Жешувського, Краківського та Люблінського воєводств для проведення депортації українців було створено оперативну групу "Вісла" з числа військових і сил безпеки чисельністю 20 тисяч солдатів і офіцерів. Загальне керівництво було покладено на заступника начальника генерального штабу Війська Польського, бригадного генерала Стефана Моссоро.
Операція з переселення українців почалася 28 квітня 1947 року. В районах активних дій УПА та ОУН на збори населення відводилося від 24 до 48 годин. Особливістю переселення було те, що на нових територіях не допускалось створення компактних українських поселень - не більше кількох сімей в одному населеному пункті. До 29 липня 1947 року було депортовано 137 833 особи, а до осені - 140 575 чоловік. 17 липня 1947 року оперативна група "Вісла" була розформована, а ліквідація груп ОУН-УПА була покладена на місцеві військові округи.
1 серпня 1947 року Державна комісія безпеки наказала командуючим Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції "Вісла", без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина. До кінця 1947 року у місця, звідки було депортовано українське населення, переселилось близько 14 тисяч поляків.
Третє переселення українців відбулась у 1951 році, коли Польща і Радянський Союз скоригували кордон в районі міста Белз (нині - Львівська область) - з міста були виселені всі поляки. Натомість воно було заселене українцями з інших регіонів УРСР. В 1957-58 роках близько 5 тисяч сімей лемків повернулось на свою батьківщину у прикордонні з Україною області.
2 
1
Коментарі
1