22 травня -153 річниця перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі

Сьогодні українці відзначають 153 річницю перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

 

Поет помер 10 березня 1861 року під небом Північної Пальміри в своїй майстерні при Петербурзькій академії мистецтв, де пройшли останні роки його життя. Поховали митця 28 лютого на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Клопоти щодо перевезення тіла Тараса Шевченка в Україну взяли на себе його друзі, члени Української громади в Петербурзі, зокрема Михайло та Олександр Лазаревські, Пантелеймон Куліш, Григорій Честахівський.

В Успенському соборі Канева відслужили панахиду і на Чернечій горі 22 травня 1861 року перепоховали залишки Тараса Григоровича Шевченка, які були привезені з Петербурга. Це місце, яке було зазначено у відомому "Заповіті":

"… Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…"

Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей — "Тарасову світлицю", а на могилі встановили монументальний чавунний пам`ятник-хрест за проектом академіка Сичугова. У 1989 році на цьому місці з'явився Шевченківський національний заповідник.

Колись в цей день святково одягнені, у вишиванках, приходили у Парк Шевченка в Києві сотні людей і аматорські колективи університету; співали "Реве та стогне Дніпр широкий", читали "Заповіт" та інші вірші Шевченка.

У 1971 році 22 травня оголосили націоналістичним святом, відтоді участь у ньому була заборонена. Усіх, хто приходив у цей день в парк вшанувати пам'ять Шевченка, силою розганяла міліція. А студентам університету взагалі відміняли заняття, оголошуючи цей день вихідним! І попереджали: "сидіть удома, до університету - ні ногою, ні-ні! Хто буде помічений в районі університету - той буде негайно виключений, без права повторного вступу".

Традиція святкування була відроджена тільки у 1989 році. Тоді біля пам'ятника Шевченку зібралися люди, співали на тлі синьо-жовтих прапорів, які підняла молодь. Наряди міліції відбирали прапори, забирали людей у штаб, топтали портрет Шевченка. Та люди вистояли до кінця, звільнили тих, кого забрали до штабу і захистили синьо-жовті кольори.

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.

×