Буркіна-Фасо — таку назву отримує центральноафриканська держава Верхня Вольта 4 серпня 1984 року. З мови мооре місцевого племені мосші це перекладається як "Вітчизна чесних людей". Ініціатор перейменування — президент країни Томас Санкара. Також він вводить нові державні символи. Прапор — червоно-зелене полотно з золотою зіркою. На гербі — мотика й автомат Калашникова хрест-навхрест. Девіз: "Батьківщина або смерть, ми переможемо".
До 1960-го Верхня Вольта була колонією Франції. За наступні 20 років тут відбулися три державні перевороти. Країну вважали однією з найбідніших в Африці. Бракувало ресурсів, процвітала корупція.
Батько Томаса Санкари служив у жандармерії, брав участь у Другій світовій війні. Хотів, щоб син став католицьким священиком. Але того приваблювало військо. Він вступає до школи офіцерів на Мадагаскарі — також французькій колонії. Там стає свідком двох народних повстань. Повертається додому успішним офіцером. Але водночас утрачає довіру до влади.
— Коли у ваших руках зброя, що несе руйнацію та смерть, коли ви стоїте по стійці "струнко" та чекаєте на наказ, не знаючи, проти кого спрацює ця зброя і цей наказ, то стаєте потенційним злочинцем, — говорить.
1981-го Санкара стає державним секретарем з інформації при уряді. На перше засідання приїжджає велосипедом. За рік — черговий воєнний переворот. Санкару призначають прем'єр-міністром Верхньої Вольти. Гарний промовець, він швидко отримує популярність серед людей. Французи, які досі мають уплив на країну, відправляють політика у відставку і саджають під домашній арешт.
4 серпня 1983-го — черговий переворот. Томас Санкара стає президентом.
— Ми хочемо стати спадкоємцями всіх революцій світу, — заявляє.
Перше нововведення — оприлюднення доходів і рахунків чиновників. Далі продають увесь державний автопарк. Він складався винятково з "Мерседесів". Санкара закуповує міністрам "Рено" — найдешевші на той час автомобілі. Забороняє підопічним мати власних водіїв і користуватися першим класом літаків.
— Коли літак приземляється, ви приземляєтеся всі разом — чи перебуваєте в першому класі, чи в "економі", — пояснює. — Якщо в складі делегації має бути не більш як 10 осіб, ми пошлемо чотирьох. Якщо треба оплатити машину за 45 мільйонів, ми зробимо це за 10.
Забороняє розміщувати свої портрети в публічних місцях. У робочому кабінеті не має кондиціонера:
— Соромно перед людьми, яким недоступна така розкіш.
За три роки Всесвітній банк оголошує — в Буркіна-Фасо повністю знищена корупція. На зекономлені кошти в країні запускають програму вакцинації від епідемій. Протягом тижня волонтери роблять щеплення 2,5 млн осіб. У кожному селі створюють фельдшерський пункт. Результат — дитяча смертність зменшується вдвічі.
Далі розгортають програму з будівництва житла. Дороги й залізниця з'єднують регіони країни. Висаджують 10 млн дерев — це зупиняє поширення пісків пустелі Сахара на південь. Аграрна реформа дозволяє майже у 2,5 разу збільшити врожайність пшениці.
В апараті Санкари працюють багато жінок — за попередньої влади це було неможливо. Забороняє примусові шлюби, полігамію та обрізання серед жінок — традиційні речі для місцевих племен.
— Вам не здається, що зміни у країні відбуваються надто швидко? — якось запитує у президента революційний комісар Жермен Пітроїпа.
— А ви думаєте, ми тут надовго? — відповідає той. — Наші вороги не дозволять нам дійти до кінця. Потрібно до цього часу показати їм усе, на що ми здатні.
1987-го проти Санкари вчиняють заколот. Його очолює Блез Компаоре — колишній близький приятель президента. Санкара так довіряв йому, що заборонив поліції перевіряти інформацію щодо підготовки путчу. 15 жовтня 1987 року члени особистої охорони Компаоре вриваються до кабінету Санкари, відкривають вогонь. Тіло розрізають на шматки й закопують.
Перше розпорядження нового президента — придбати власний літак боїнг. Робить це на кошти, що мали піти на облаштування передмість столиці Уагадугу.
— Подивіться навколо. Гляньте на яскраві вітрини магазинів, на красиві автомобілі, — говорить новий президент в інтерв'ю. — Чи було б усе це тут, якби Санкара залишився живий? Аж ніяк! Він пропонував народу тільки тяжку виснажливу працю, тьмяне життя в ізоляції від усього світу, знехтувану зрівнялівку — і більше нічого. Я взяв на себе відповідальність за те, що сталося. Мені немає в чому собі дорікати.
Блез Компаоре правив до 30 жовтня 2014-го. Зараз Буркіна-Фасо — одна з найбідніших країн світу. Проте назву досі не змінили.
450 доларів — зарплатня армійського капітана в Буркіна-Фасо. На ці гроші жив президент держави у 1984–1987 роках Томас Санкара. Президентський оклад — $2 тис. — відправляв у сирітські фонди. По його смерті з'ясувалося, що все майно правителя — це старий автомобіль "Пежо", холодильник із поламаною морозильною камерою, три гітари й чотири велосипеди
Найвідоміші африканські правителі-марнотрати
Мобуту Сесе Секо (1930–1997). Президент Демократичної Республіки Конго з 1965-го. Через шість років перейменував країну на Заїр. Влаштовував публічні страти опонентів. Прем'єр-міністра Еварісте Кімбу розстріляли на очах 50 тис. глядачів. Опозиціонерові П'єру Мулеле привселюдно викололи очі, відрізали геніталії та ноги. Громадянам Заїру забороняли брати християнські імена, носити піджаки та штани. Мобуту побудував для себе кілька резиденцій. Одна з них була точною копією французького королівського палацу у Версалі. Регулярно літав до Парижа — скуповувався там і катався на каруселях у "Діснейленді". Його прогнали з країни за півроку до смерті.
Жан Бедель Бокасса (1921–1996). Очолював Центральноафриканську Республіку протягом 1966–1976 років. Проголосив себе імператором. На церемонію коронації витратив увесь бюджет країни. Ворогів згодовував крокодилам, переїжджав вантажівками чи з'їдав. Називав людське м'ясо "цукровою свининою". Хотів спробувати, як смакує м'ясо представників різних професій. Так на його столі опинилися єдині в країні математик і стоматолог, а також переможниця конкурсу краси. Мав 19 дружин, мріяв зібрати у своєму гаремі по представниці з кожної країни світу. Скинули його за підтримки французької армії. Виїхав у Францію, 1986-го повернувся в ЦАР. Арештували. Але за три роки до смерті потрапив під амністію.
Франсиско Масіас Нгема (1924–1979). Очолював Екваторіальну Гвінею з 1968-го до смерті. Проголосив себе "довічним президентом". За час його правління населення країни зменшилося утричі. Людей страчували просто на вулицях. Закрили школи, університети, бібліотеки. Усіх, хто встиг здобути освіту, оголосили ворогами держави. Згодом заборонили вживати слова "інтелектуал" і "освіта". Почався голод, закінчилися гроші. Коли Нгема захворів, до нього привезли медика з Камеруну — бо в країні не залишилося жодної лікарні. Але спеціаліста розстріляли ще до того, як він оглянув президента. Божевільного правителя скинув і стратив власний племінник.
Іді Амін (1928–2003). Президент Уганди у 1971–1979 роках. Своїм кумиром називав Адольфа Гітлера. Придумав собі довгий титул. В ньому зокрема значилося, що є королем Шотландії — у якій ніколи не був. Носив довгий піджак, щоб можна було повісити якнайбільше нагород. За час його правління стратили близько півмільйона жителів. Особисто вбив не менш як 2 тис. осіб. Так поповнював державний бюджет — родичі могли отримати тіло страченого, аби поховати його, тільки за гроші. Втратив владу після того, як розпочав війну проти сусідньої Танзанії. Доживав віку в Саудівській Аравії.
7 
35413
Коментарі