Фото: Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

— Ти, "Стецько", запав мені глибоко в душу, і я дійсно погоджуся йти з повинною в НКВС і разом з тобою стати на службу енкаведистам, — говорить провідниця Організації українських націоналістів Буковини Артемізія Галицька своєму коханому 4 березня 1945-го.

Радянсько-німецька війна йде до завершення. Проте у СРСР в Західній Україні новий ворог — Українська повстанська армія, створена з ініціативи ОУН. Напередодні нового 1945 року "Мотрю" — підпільне псевдо Галицької — арештовують у селі Васловівці Садгорського району Чернівецької області. Кілька її охоронців гинуть у бою з НКВС. Аби не здатися чекістам, жінка стріляє собі в голову — рана виявляється несмертельною. Її відвозять до лікарні обласного центру. Там знову хоче накласти на себе руки — роз'ятрює свіжі рани на голові. Лікарі вчасно зупиняють кровотечу.

У НКВС розуміють — "Мотря" має чи не найповнішу інформацію про націоналістичне підпілля в регіоні. Проте спілкуватися зі слідчими вона відмовляється. На Різдво до її палати заходять троє чоловіків у цивільному. Називаються: представник Проводу ОУН "Тарас", референт служби безпеки "Іван" і рядовий повстанець "Стецько". Насправді всі є працівниками НКВС: заступник начальника обласного управління підполковник Білен­ко, начальник оперативного відділу старший лейтенант Гон­чаренко. оперуповноважений по боротьбі з бандитизмом молодший лейтенант Гусак. Везуть до конспіративної квартири — це канцелярія однієї з чернівецьких тюрем.

"Мотря" была в неспокойном состоянии, нервничала, не хотела разговаривать, весь день были закрыты ее глаза, пытался с ней разговаривать, она со зла отвечала", — рапортує Гусак про перший день спецоперації. Наступного дня доповідає Гончаренко: "Лежит спокойно, большей частью с закрытыми глазами. Деловые вопросы мною не задавались, чтобы дать ей время освоится с обстановкой".

Підозри підпільниці посилює постійний шум — крики, співи наглядачів тюрми і в'язнів. Їй пояснюють, начебто неподалік розквартирувалися солдати Червоної армії. Це вони так галасують. Невдовзі її переводять у більш ізольоване приміщення іншої тюрми. Здоров'я "Мотрі" поступово покращується, вона частіше підводиться з ліжка. Чекісти вирішують посилити конспірацію — наказують їй залізти в шафу й серед білого дня на санях перевозять у приватний будинок лейтенанта НКВС Павлова. Тут для неї підготували мансардну кімнату. Лікує "Мотрю" хірург Булевський — він добре знає українську мову, допомагав "червоним" партизанам, тому може вигадувати історії з "повстанських буднів". Доглядають ще троє жінок: "підпільниця" Люба й "утриманки квартири" Даша і Клава.

"Такої опіки напевне б не мала і в рідної мами за піччю", — пише "Мотря" у грипсі — шифрованій записці — до подруги-підпільниці "Оксани".

Такі послання вона передає побратимам неодноразово. Більшість з них адресати не отримують. Служба безпеки ОУН розуміє, в якій ситуації перебуває провідниця. Тому грипси знищує, а зв'язкових — завербованих НКВС підпільниць — ліквідовує.

Щоб розговорити "Мотрю", "підпільники" використовують різні засоби. "Іван" грає роль жорстокого слідчого — часто зривається на крик, погрожує фізичною розправою. "Стецько" поводиться чуйно. Запевняє, що дуже симпатизує "Мотрі", бо вона — "сильна жінка". Окрім того, зачитує з газети "Радянська Буковина" статтю "Про допомогу у викритті оунів­ського підпілля в Буковині". Там йдеться про те, що "Мотря" дала згоду на співпрацю з радянською владою. Це означає, що тепер їй слід доводити свою невинуватість перед повстанцями й розповідати все, що знає про підпілля. Статтю надрукували за вказівкою НКВС.

Щодня "Мотря" розповідає уривки різної інформації. І тільки 10 лютого погоджується надиктувати "Стецькові" весь перелік знайомих повстанців.

— За цей список мене б енкаведисти на куски різали, — говорить. — Але я б їм усе одно не сказала, бо все це — моя підпільна робота, над якою я працювала чотири роки. Тому дивися, "Стецько", бо мені більше ні на кого надіятися. Тільки на тебе. Прошу тебе — пиши, а я пригадуватиму всіх, кого пам'ятаю, і з ким доводилося працювати.

Та чекістам мало цих даних. За 10 днів вирішують випробувати іншу схему "розробки".

— Чи вийдеш за мене? — запитує "Стецько".

— Так, ти мені дуже подобаєшся. Я вже вісім років без чоловіка. Втомилася від такого життя. Хочу створити сім'ю, — несподівано каже "Мотря". — Шкода, що ти не знаєш румунської мови. Можна було б поїхати в Румунію і там спокійно працювати.

"Стецько" пропонує свій варіант: після одруження з'явитися обом із повинною до НКВС. Розповісти на слідстві рівно стільки інформації, скільки потрібно для їхнього помилування. Тоді шукати легальну роботу.

— Як можу здатися з повинною, якщо більшовики вбили моїх родичів, за яких я ще не помстилася? — плаче Галицька. — Я втягнула в підпілля чоловіка своєї сестри й залишила двох дітей без батька. Багатьох заставила йти в підпілля і працювати особисто зі мною. А тепер йти з повинною і приректи всіх цих людей на кару НКВД. Де ж моя совість буде перед цими людьми й Україною?

Спецоперацію вирішують припинити. 18 квітня Галицьку формально арештовують. Вона вже вагітна. У серпні 1945-го в тюрмі народжує сина. А наприкінці місяця Військовий трибунал НКВС Чернівецької області засуджує її до розстрілу за контрреволюційну діяльність. Згодом вирок замінять на 10 років виправно-трудових таборів і п'ять заслання. Покарання відбуватиме в Караганді. Повернутися додому не дозволять. Оселиться в селищі Дудінка Красноярського краю Росії. Там вийде заміж за колишнього вояка ОУН Василя Одинця. Помре 1985 року. Доля її сина невідома.

237 учасників націоналістичного підпілля вбили, ще 175 арештували в результаті військово-чекістських операцій, проведених за показами Артемізії Галицької — "Мотрі". Перехресна звірка свідчень її та інших арештованих дозволила чекістам виявити близько 600 членів ОУН і УПА. 25 березня 1945‑го нарком внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія звітував Йосипові Сталіну: "Реализация показаний "Мотри" полностью закончена, остались неарестованными только небольшое количество оуновцев, находящихся в настоящее время за границей: в Румынии, Чехословакии, Венгрии".

"Мотрю" охороняли 10 повстанців

Артемізія Галицька народилася 1912 року в містечку Садгора. Тепер це Чернівецька область, а в міжвоєнні роки — територія Румунії. У сім'ї, окрім неї, було ще п'ятеро дітей. Батько — вчитель Теофіль Галицький, помер через вісім років. Рідний брат Семен був одним із засновників Комуністичної партії Буковини 1918-го. Закінчила учительську семінарію в Ботошанах, працювала в сільських школах.

1937 року вступила до Організації українських націоналістів. Носила псевдо "Мій", "Юрко", однак підпільниці вмовили її обрати більш милозвучне — "Мотря". У червні 1942-го разом із лікарем "Смерекою" організувала викрадення з в'язничної лікарні в Яссах провідника ОУН Михайла Колотила — псевдо "Кобзар". Боячись репресій, поїхала до Львова, потім — до Коломиї.

Навесні 1944-го призначена провідницею ОУН Буковини. Була єдиною на той час жінкою в підпіллі, яка обіймала таку високу посаду. Особиста охорона — 10 осіб. Головним завданням "Мотрі" стало формування відділів Української повстанської армії. Восени того ж року під час облави на село Вікно Заставнівського району чекісти арештували більш як два десятки дівчат. "Мотря", одягнута як селянка, з торбою за плечима пройшла повз солдатів. У грудні в селі Самушино ліквідувала заві­дувача кооперативу — застрелила й викинула у Дністер. Керувала ліквідацією голови сільради та міліціонера в селі Шубранці. Згодом арештована НКВС.

Перша жінка-лицар однієї з найвищих нагород УПА — Бронзового хреста заслуги.

×