— Я почувався справді щасливим, коли мені було 14–16 років, — розповідає польський письменник-фантаст Станіслав Лем в одному зі своїх останніх інтерв'ю. — Моя молодість закінчилася, коли до Львова прийшла радянська влада, а згодом — нацисти. Я був змушений залишити рідне місто. Про яке щастя могла бути мова?
Його дитинство і юність припали на міжвоєнні роки. Львів у той час перебуває у складі Польщі. Батько — єврей, успішний лікар-отоларинголог. Родина мешкає у триповерховій кам'яниці на вул. Браєрівський — тепер вул. Богдана Лепкого. Неподалік — університет, що тоді носив ім'я польського короля Яна Казимира. Навпроти нього — розбитий на схилах пагорба Єзуїтський парк. Вгорі — бароковий собор Cвятого Юра. Це — головна святиня місцевих українців, що сповідують греко-католицьку віру.
"Ми займали шість кімнат, одначе власної я не мав, — пише Лем в автобіографічному романі "Високий Замок". — Я мешкав начебто всюди й начебто ніде. Спершу спав із батьками, потім на тапчані в їдальні. Я намагався оселитися в якомусь місці на постійно, але чомусь із цього нічого не виходило. Коли було тепло, я окуповував маленький кам'яний балкон у батьковому кабінеті. Звідти атакував довколишні кам'яниці, бо їхні комини, хлюпаючи димом, перетворювалися на військові кораблі".
Він ходить до гімназії ім. Кароля Шайнохи на вул. Підвальній — зараз це гімназія № 8. Навчання ведуть польською мовою, хоч серед учнів є і українці. Зрозуміти походження товаришів можна хіба що на заняттях з релігії — греко-католики їх не відвідують. Лем пригадує популярний тоді жарт про чотири періоди в історії української літератури: "Перший був — та й загув, другого не було, третій — то Шевченко і Франко, а четвертий ще буде".
Навесні 1939 року успішно складає "матуру" — випускний іспит у гімназії. Та в перший день осені починається Друга світова війна. Польща опиняється в оточенні — з обох сторін на країну насуваються німецькі та радянські війська. На балконі будинку Лемів вояки польської самооборони встановлюють кулемет. Через два тижні місто переходить під контроль СРСР.
Станіслав хоче навчатися у Політехніці — не приймають через "буржуазне" походження батька. Тому вступає у щойно створений медичний інститут. Лекції читають польською мовою — викладачі погано розмовляють українською та взагалі не знають російської. Студенти, які приїхали зі сходу — а таких немало, — нічого не розуміють.
— Із Москви приїхав хіба що професор фізіології Воробйов, — згадує Лем у книзі "Світ на межі", складеній з його інтерв'ю польському журналісту Томашу Фіалковському. — Він запевняв, що був учнем академіка Павлова — не знаю, чи то правда. Носив страшні облізлі штани. А ще не мав годинника. Тому завжди приносив з собою великий жерстяний будильник — аби знати, коли починати й коли закінчувати лекцію. Будильник працював тільки якщо лежав на кафедрі боком. Тож коли Воробйов хотів подивитися, котра година, мусив нахилитися. Але професор не хотів ставати до нас задом, бо тоді б перед усіма світилися його страшні штани. Дивним чином він викручувався з цієї ситуації.
Також росіяни викладають марксизм-ленінізм. На іспиті Лем хитрує — каже, начебто читав твори Карла Маркса тільки мовою оригіналу. Довго і впевнено розповідає щось німецькою. Викладач нічого не розуміє і змушений поставити хорошу оцінку.
1941-го — нова зміна кордонів. Львів опиняється у складі Третього рейху. Євреям дозволяють мешкати тільки в межах невеликого району — гетто. Згодом більшість знищують у концтаборі. Лему вдається уникнути переслідування — має фальшиві документи. Завдяки "арійській" зовнішності може вільно пересуватися вулицями.
Працює помічником автомеханіка. Серед робітників — кілька євреїв. Правда, за працю вони нічого не отримують. Більше того — платять самі, аби лиш мати формальне робоче місце та уникнути переслідувань. Через три роки в місто повертається радянська влада.
"Німці вважали себе вищою расою, а нас, євреїв — приреченими на винищення паразитами, — пише Станіслав Лем у листі до американського перекладача Майкла Кендла. — Натомість росіяни — це було підле і нице кодло. Вони обсирали все, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети. Вони срали на книжки, килими, вівтарі. Вони вбачали радість у цьому сранні на весь світ! Скопати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити. Крім цього, вони мусили красти наручні годинники. Коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів, бо його попередники забрали все, він розплакався з жалю. Водночас він вигукував, що якщо негайно не дістане наручного годинника, то застрелить трьох перших стрічних".
Влітку 1945-го — через кілька місяців після падіння гітлерівської Німеччини — Лем перебирається до Кракова. Продовжує навчання в тамтешньому Ягеллонському університеті. Наступного року публікує в журналі "Новий світ пригод" свій перший роман — "Людина з Марсу". Більше ніколи не побуває в рідному місті.
— Львів — як колишня коханка, яка тепер має нового чоловіка і дітей від нього. Мені там робити нічого, — пояснюватиме.
Екранізація "Солярісу" здобула ґран-прі Каннського фестивалю
1921, 12 вересня — Станіслав Лем народився у Львові, який тоді перебував у складі Польщі. Був єдиною дитиною лікаря Самуїла Лема та Сабіни Воллєр. Батьки були окатоличеними євреями, Станіслав вважав себе атеїстом або агностиком.
1939 — закінчив гімназію ім. Кароля Шайнохи і вступив на медичний факультет Львівського університету ім. Яна Казимира. Перервав навчання після окупації міста Третім рейхом 1941 року. Завдяки фальшивим документам зумів уникнути каральних операцій нацистів проти євреїв.
1945 — після переходу Львова до складу Радянського Союзу перебрався до польського Кракова. Продовжив навчання в тамтешньому Ягеллонському університеті. Відмовився складати випускний іспит, аби не отримати скерування працювати військовим лікарем.
1953 — одружився зі студенткою медицини Барбарою Лєсняк. 1968-го народився син Томаш Лем. Дружина померла у квітні цього року. Син працює перекладачем. 2009-го видав спогади про батька — "Авантюри на тлі всесвітнього тяжіння".
1961 — надрукував свій найвідоміший роман — "Соляріс". Дія відбувається на однойменній планеті. Єдиний її житель — Океан, спроможний мислити. 1972-го радянський режисер Андрій Тарковський зняв за мотивами твору фільм, що здобув ґран-прі Каннського фестивалю. Лемові екранізація не сподобалася.
1983 — після проголошення у соціалістичній Польщі воєнного стану перебрався до Відня. Прожив там п'ять років. 1987-го написав останній великий твір — роман "Фіаско".
2006, 27 березня — помер у Кракові.
6 
35413
Коментарі