— Селянська дитина. Кінчив гімназію. Живе традицією 1917-го й дальших років. Начитався в літературі, спогадах, поезіях, оповіданнях, наукових статтях про те, як там за Збручем повстала була своя держава. І він, молодий хлопчина, перейнятий тим. Бо треба знати, що наша молодь тепер, по війні є незвичайно патріотично успосіблена. І такий патріотично успосіблений хлопець, для якого першою і найважнішою цілю є любов до рідної країни, вступає до ОУН і там дістає приказ. Там дають йому мотиви, чому саме на представника російської держави має виконати замах.
Так характеризує члена Організації Українських націоналістів Миколу Лемика адвокат Степан Шухевич під час судового засідання у Львові восени 1933 року. Україна на той час поділена між чотирма державами. Наддніпрянщина належить СРСР, західна частина — Польщі, Румунії та Чехословаччині. Мільйони жителів радянських земель гинуть від Голодомору. Утворена 1929-го підпільна ОУН вирішує влаштувати акт відплати — застрелити віце-консула СРСР у підпольському Львові Михайла Голубова.
Підготовкою замаху керує крайовий провідник 24-річний Степан Бандера. Підпільники кілька разів відвідують консульство — тепер це житловий будинок на вул. Котляревського. Нотують кількість охоронців, працівників, графік роботи. Художник Роман Сеньків іде на прийом до дипломата, після цього з пам'яті малює його портрет.
Учинити замах викликаються 10 членів ОУН. Жереб падає на студента першого курсу математико-природничого факультету Львівського університету Миколу Лемика. Товариш Володимир Макар згадує: "Микола був першорядним оповідачем. Він розповідав так жваво й мальовничо, що я ще й по упливі довгих років міг був — здавалося — без великих змін переповісти його слова".
Степан Бандера зустрічається з Лемиком у лісі на околиці міста. Дає новенький костюм, черевики. Для нього готують фальшиві документи. Референт Крайової екзекутиви ОУН Роман Шухевич — майбутній командир УПА — вручає пістолет "Орґіс" і 30 набоїв. Лемик вчиться стріляти лівою рукою — він шульга. За кілька днів може відстрілювати сухі гілки на дереві з відстані 30 кроків. На лівому боці піджака пришиває кишеню для зброї.
21 жовтня він приходить у консульство. Кілька хвилин розмовляє з дипломатом, після чого виймає пістолет.
— Це тобі від Організації українських націоналістів — за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання! — з цим гаслом випускає дві кулі — у голову та серце.
Росіянин помирає на місці. Лемика затримують. Він не знає, що насправді застрелив не Голубова, а інструктора Об'єднаного державного політичного управління при Раді народних комісарів Олексія Майлова, який перебував у Львові у відрядженні. Суд розпочинається за дев'ять днів.
— Гратулюю вам! — пошепки говорить Лемику Роман Шухевич під час першого засідання. — Ви вбили сучого сина Майлова, сто раз гіршого пса, як той ідіот Голубов. Це був спеціальний висланник Сталіна, що під невинною назвою "секретаря консулату" об'їздив із метою контролю всі дипломатичні й консулярні представництва СССР у Польщі з головним завданням — спаралізувати протестаційну акцію українців Галичини й Волині проти голодової масакри в УСРР, а зокрема, щоб познайомитися зблизька з рухом ОУН. Ну й познайомився таки першого дня. Зробили Ви "приємну несподіванку" товаришеві Сталіну.
Лемика утримують в одиночній камері. Його захищають двоє адвокатів — Володимир Старосольський і Степан Шухевич. Останній — дядько Романа Шухевича. Вина студента очевидна. Стратегія оборонців — пояснити мотиви злочину, розповісти про репресії проти українців за часів СРСР. Та поляки не хочуть загострювати стосунки з сусідом — напередодні дві держави підписують договір про ненапад.
— Чи ви знали, що цілий ряд визначних українців покінчило життя самогубством з приводу подій на великій Україні? — запитує Старосольський підсудного.
— Відхиляю це питання! — наказує суддя.
— Чи ви знаєте, що багато визначних українців розстріляли?
— Відхиляю це питання!
Ще кілька разів суддя невтомно повторює одну й ту ж фразу. А Старосольський уперто викладає факти про колективізацію, Голодомор і політичні репресії. Цитує польські, французькі, німецькі, англійські й американські часописи. Свідком викликає депутатку Сейму Мілену Рудницьку. Рік тому вона лобіювала винесення питання Голодомору в Україні на спеціальне засідання Ліги Націй. Та суддя невблаганний:
— Відхиляю. Це не стосується справи.
Вирок — довічне ув'язнення. Від смертної кари хлопця рятує те, що не досягнув повноліття — 21 року, за польським законодавством. У вересні 1939-го розпочинається Друга світова війна. Микола Лемик тікає з тюрми. Оселяється неподалік Холма — на українській території, окупованій нацистами, тепер це Польща. Вчителює в селах на околиці. Під час відзначення у Кракові роковин смерті засновника ОУН Євгена Коновальця 23 травня 1940-го знайомиться з Любою Возняк, далекою родичкою Степана Бандери. "Захоплювався її синіми, справді дуже гарними очима, і сказав, що вона виглядає як чічка. З того часу ми всі називали її Чічкою", — згадує член ОУН Микола Климишин.
4 серпня вони вінчаються. Наступного року Німеччина починає наступ на Радянський Союз. Лемик очолює похідну групу "ОУН-Центр". Разом із 1,5 тис. націоналістів має прямувати за маршрутом Львів — Тернопіль — Проскурів — Вінниця — Фастів — Київ — Полтава — Харків, усюди проголошувати відновлену Українську Державу. Наприкінці — очолити українську адміністрацію на Кубані.
"Він міг залишитися в Галичині і не наражатися на смертельну небезпеку, пов'язану з цим походом, проте йшов у Велику Україну з нестримним бажанням і піднесенням", — пригадує Люба Возняк. Він пройшов трохи більше запланованого шляху. У жовтні 1941-го в Миргороді на Полтавщині його схопила німецька поліція і розстріляла. Люба дізналася про смерть чоловіка в січні наступного року. Місце його поховання так і не знайшла.
9 
35413
Коментарі