Цибулю вважали "помошною від ста болячок"

Апостола та євангеліста Луку вшановують кілька разів на рік. Навесні — 5 травня. Цього дня заведено садити цибулю — нібито тоді вона рясно вродить і добре зберігатиметься впродовж року. Тому й свято називали Луки-цибульника. Якщо воно ще й випадає на "жіночий" день тижня — середу, п'ятницю або суботу — цибуля гарантовано в'язатиметься у великі головки та не згниє.

Під час садіння цибулі жінкам не можна розмовляти, сміятися, відповідати на привітання, сердитися, бо цибуля буде гіркою й пекучою. Від зурочення цибульної грядки в неї втикали іржавий ніж, старе шило або лопату.

— Є цибуля-тиканка і цибуля-сіянка, — каже 74-річна Любов Сухно із села Вельбівка Гадяцького району на Полтавщині. — Сіянка — це насіння. Перемішують його із землею, бо як не перемішати, вона густо посіється. Рядочок сапкою прописала, неглибоко, сантиметрів 2-3, і тим насінням потрусила-потрусила, як ото картоплю солиш. Вона виросте такими маленькими цибульками — це вже буде тиканка. На другий рік садиш її рядочками — одна від другої сантиметрів по 5. Як стрілку викидає, дак її зламуєш, бо тоді піде не в головку, а в стрілку. Якщо хочеш насіння, то залишаєш — така цибуля називається "усадка". Але зараз таке насіння, шо не дає потомства — не проростає насіння. Посієш його, а врожаю не дасть.

Кожна хазяйка колись тримала свої сорти цибулі, буряку, моркви. Передавали їх із покоління в покоління.

— Таких старих сортів уже немає — зникають з городів, — додає Любов Сухно. — У мене ще є старинна цибуля — "кущовка". Вона росте кущем: тикаєш у землю одну, а з неї вироста п'ять-шість цибулин. А чому її не саджають? Бо не крупна. Але ж солодка, ніжна.

Вибирати цибулю треба в суху теплу погоду. Потім висушити на грядці під сонцем, на горищі або в сараї.

— Як посохне, в'язали у вінок і чіпляли на жердину. А зараз обрізають та складають у капроновий чулок чи колготки й вішають. Але у вінках цибуля саме краще зберігалася.

Вважали, цибуля своїм різким запахом відганяє відьом, русалок та чортів. Наївшись цибулі, треба було промовляти: "Цибулю їм, цибуля пахне!" — і нечиста сила злякається й відступить. Часто колись маленьку цибулину носили й у кишені або вішали на шию. А при будівництві нової хати  закладали у фундамент, щоб відігнати від господи всяке зло.

На Чернігівщині вірили, що цибуля вкупі з полином захищає від ходячих поночі мерців. Рвучи цибулю, примовляли:

Якби тобі не полин,

То я б тебе задавив.

Якби тобі не часнок,

То я б тебе за часок.

Якби тобі не цибуля,

То я тебе не забула.

Щоб викликати дощ, на Поліссі крали в сусідів із грядок цибулю й кидали до колодязя. За цибулею можна передбачити погоду протягом року. Напередодні Різдва, Нового року або на весняного Луки — напередодні Юрієвого дня, який святкують 6 травня, розрізали навпіл шість цибулин. Кожна з 12 половинок відповідала одному місяцеві. Зверху їх засипали сіллю. Уранці дивилися: яка половинка цибулі суха — той місяць буде засушливий, де сіль зволожувалася, той місяць буде дощовий.

У народних загадках цибулю називають дівчиною, панною, "сидухою в семи кожухах", як-от:

Прийшла дівка з гір,

Несла на собі сім шкір.

Як їх розбирали, —

Всі над нею ридали.

Цибулю вважали "помошною від ста болячок". Її сік зберігає зуби, покращує травлення, підвищує апетит, сприяє виведенню піску і розчиняє камені у нирках. При облисінні кашкою з цибулі натирають шкіру голови. При укусах комах, комарів, бджіл змащують шкіру соком з цибулі. А лице — щоб позбутися ластовиння. У трактаті ХІІ ст. "Про прикрашання жінок", авторство якого приписують італійській цілительці Троті, радять: "Для видалення плям, що з'являються на обличчі жінки після пологів, обличчя натри звичайною цибулею і шкіра полущиться. Полущену шкіру прибери свіжим козиним жиром". Густим настояним відваром цибульника — жовтого лушпиння цибулі — українські селянки колись підфарбовували волосся у золотавий колір.

Щоб вилікувати кашель, українські знахарки колись клали дві головки цибулі у глиняну макітру, заливали літром свіжого молока та парили в печі 2-3 год. Давали пити по півсклянки чотири рази на день. У такий спосіб навіть виліковували запалення легенів. З медом перекручену цибулю досі вживають при бронхіті, склерозі судин головного мозку й імпотенції.

Те, що регулярне вживання цибулі зміцнює імунітет людини, захищає від простуди, помітили в античні часи. Давньогрецький лікар Гіппократ, якого вважають "батьком медицини", використовував цибулю для лікування ревматизму, подагри, ангіни, ожиріння, а також для очищення інфекційних ран. А давньоримські легіонери мали на день з'їсти бодай одну цибулину для зміцнення сили та відваги.

Давньоруські лікувальні трактати — "травники" — радили розвішувати в приміщенні в'язанки цибулі під час моровиці. Вважали, що, надкусивши цибулину, на неї можна перенести чиряки й бородавки. Але після того її обов'язково треба закопати на кладовищі або перехресті.

×