Людей із довгими дерев'яними палицями або металевими трубками можна було зустріти на околицях англійських та ірландських міст 100 років тому. Виходили на вулицю ще до світанку. Мали в торбі засушені зерна гороху. Підходили до будинків, стукали у вікна. Палицею могли дотягнутися до другого поверху — вищих помешкань тоді майже не було. Або стріляли горошинами з трубки. Професія цих людей — будильники, "кнокер-ап" англійською.
— Ет! Бути будильником — то стає старомодною справою, — казала 90-річна місіс Пашлі з англійського міста Лідс кореспонденту "Йоркшир Івнінґ Пост" 1922-го. — Ледачі жебраки тепер не хочуть прокидатися так рано.
То була її професія з 70 років.
У 1730-х в Англії почали з'являтися перші виробництва — прядильні фабрики. На відміну від сільської місцевості, де люди вставали з півнями, розбудити городян було нікому. А робочий день тривав із 6.00 до 18.00. Працівники першої зміни могли виходити на місце й раніше, адже підприємства працювали цілодобово. Винятки — для 9–13-річних. Їм законодавство забороняло виходити в нічні зміни — вони могли перебувати на роботі лише 9 год. і тільки з 5.30.
Механічні будильники, що можна було завести на потрібну годину, з'явилися у 1870‑х. До того 100 років користувалися такими, що дзвеніли в наперед визначений час — о четвертій ранку. Саме такий час здався зручним їхньому винахідникові. Пересічні робітники не могли їх придбати — коштували надто дорого. От і ходили рано-вранці живі "будильники" вулицями робітничих районів. Біля дверей чи вікна кожного помешкання заздалегідь залишали записку — коли треба розбудити його жителів. Клієнт мав визирнути у вікно чи двері — отже, робота виконана.
Місіс Пашлі вдосконалила свою 4,5-метрову палицю.
— Щоб розбудити людей, то треба щодня йти і стукати від одних дверей до інших, — розповідала місіс Пашлі. — Але я також стукаю у вікна дротом, примотаним до кінця довгої палиці. Встаю о пів на п'яту ранку. Мене ніхто не будить, маю власний будильник, який дзвенить так, що мене аж підкидало. Часто робітники такі втомлені, що не реагують на мій стукіт. Іноді після цього не платять. Останнім часом мала кілька проколів із тим. Тож син вирішив, що я маю це облишити.
"Рано-вранці місіс Моллі Мур обходить своє коло, будить клієнтів, поціляючи горохом у їхні вікна, таким чином виконуючи роботу, яка належить її сім'ї упродовж 60 років, — ідеться на звороті колекційної цигаркової картки з зображенням жінки-"будильника". Такі фірма "Черчмен" вкладала до пачок наприкінці 1930-х. — Її "горохова рушниця" — це шматок трубки, якій понад 60 років. А горошини вона використовує як набої. Місіс Мур виконує цю роботу понад два десятиліття. Під час війни часто вона мусила бігати, ризикуючи потрапити під авіаналіт. Платня зараз невелика. Відтоді, як механічні будильники зменшили кількість її клієнтів до 50, її коло завершується о 6.30".
Фах "будильника" зараховують до зниклих — разом із різниками льоду, щуроловами й ліхтарниками. Та в Туреччині, приміром, "будильники" працюють і досі — адже жива людина здатна перевірити, чи її клієнт прокинувся, на відміну від механічного пристрою.
24 пенси на місяць заробляли "люди-будильники". Різнороб за місяць мав від 60 шилінгів, тобто вдесятеро більше, а робітник на виробництві — 100 шилінгів. Іноді "людей-будильників" винаймали власники фабрик, наприклад, платили половину, а решту — самі люди.
Професії, що зникли
Різники льоду — узимку спеціальними пилками вирізали брили льоду на замерзлих річках. Кригу доставляли в льохи, винні погреби й холодильні шафи, де вона могла зберігатися до літа.
Люди-радари — у воєнний час за допомогою спеціальних уловлювачів слухали, чи не наближаються ворожі літаки.
Щуролови — за допомогою спеціальних ловушок знищували гризунів, коли ті надто розплоджувалися в місті.
Ліхтарники — запалювали, чистили, заправляли, а над ранок гасили гасові ліхтарі в містах. Користувалися довгою палицею або носили драбину.
Сплавники лісу — по річках сплавляли колоди. Робота дуже небезпечна, адже направляли їх, сплавляючись серед величезних спиляних дерев.
Телефоністки — працювали винятково жінки, які з'єднували абонентів під час телефонної розмови. Той, хто дзвонив, називав потрібний номер, і телефоністка встромляла штекер його лінії у відповідне гніздо.
Викрадачі трупів — викопували на цвинтарі тіла й продавали їх у медичні університети й курси як наочні посібники для студентів. У ХІХ ст. природничі науки вивчали масово, а от легально придбати тіло для дослідів було складно, тож офіційні заклади потай зверталися до викрадачів.
Читці — на фабриках під час монотонної роботи читали працівникам, аби ті не засинали.
2 
35413
Коментарі