ЄДИНОГО В ІСТОРІЇ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ГЕТЬМАНА-ПРОТЕСТАНТА САМІЙЛА ЗБОРОВСЬКОГО СТРАТИЛИ В КРАКОВІ 430 РОКІВ ТОМУ
"САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ НІЧОГО ДОБРОГО Й СЛАВНОГО НА ЗАПОРІЖЖІ НЕ ВЧИНИВ, І ПРО НЬОГО НЕ ВАРТО БУЛО Б І ЗГАДУВАТИ", – ПИСАВ АДРІАН КАЩЕНКО В "ОПОВІДАННЯХ ПРО СЛАВНЕ ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ НИЗОВЕ" НА ПОЧАТКУ?ХХ СТ. Його сучасник Дмитро Яворницький був протилежної думки. У виданій у Москві 1900 року "Історії запорозьких козаків" він присвятив цьому кошовому цілий розділ – десяток сторінок. Сучасні ж польські дослідники Ришард Зелінський і Роман Зелевський називають Самійла Зборовського "дебілуватим забіякою".
"Шостий син каштеляна Краківського (призначеного королем намісника. – "Країна"), ротмістр у Балині на Поділлі, що вправлявся у війську імператора Максиміліана ІІ та інших лицарських справах, vir animosus – мужній чоловік", – так описує його тогочасний геральдист Бартош Папроцький. Зборовський був одружений з донькою коронного підскарабія – міністра фінансів по-сучасному. Охрестився як протестант. У своєму маєтку в Золочеві на Львівщині жив нечувано розкішно. Переповідали, що його коней підковували золотими цвяхами.
Поневіряння Зборовського розпочалися з коронації французького принца Генріха ІІІ Валуа на короля Польщі у краківському замку Вавель 22 лютого 1574 року. Присутні на церемонії шляхтичі за тодішнім звичаєм встромили біля стіни замку списи. Самійло лишив на своєму записку: "Викликаю на бій кожного, хто хотів би зі мною за здоров'я короля списи схрестити, аби лишень був рівний мені родом і діяннями". Охочих не було – всі знали його задиркуватий норов. Аж надвечір спис дістав слуга графа Яна Тенчинського. Самійло обурився – не пристало битися з прислугою. Наступного дня підстеріг Тенчинського під мурами замку. Бійку спробував спинити перемишльський каштелян Анджей Ваповський – і отримав від Зборовського два удари в голову мечем. Рани виявилися смертельними.
"НЕХАЙ САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ З КОРОЛІВСТВА ПОЛЬСЬКОГО, ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ПІДВЛАДНИХ НАМ ДЕРЖАВ НАЗАВЖДИ БУДЕ ВИГНАНИЙ, А МАЄТОК ЙОГО ЗАБРАНИЙ ДО СКАРБНИЦІ, ОДНАК БЕЗ ВТРАТИ ЧЕСТІ І СЛАВИ. Тому того ж Самійла Зборовського нинішнім вироком банитом (вигнанцем. – "Країна") оголошую і, аби старости через возних публічних таким його оголосити наказали, постановляю", – розпорядився король.
Та через півроку Генріх Валуа утік із Кракова – звільнився французький престол, який йому був цікавіший. Королем обрали трансільванського князя Стефана Баторія. Не без сприяння впливових Зборовських. Новий монарх скасовує розпорядження попередника. Самійло бере участь у поході Баторія на московського царя Івана?IV Грозного. Відзначається в кількох боях, а особливою доблестю – при штурмі фортеці Великі Луки біля Пскова 1580-го.
Про запального шляхтича дійшли звістки до козаків, які облаштували собі дерев'яне укріплення на острові Томаківка на Дніпрі – тепер майже весь затоплений Каховським водосховищем. Хотіли самі рушити походом на землі Московського царства, але не мали доброго керівника. Спорядили до Зборовського послів.
– Воліємо бачити ясновельможного пана гетьманом, – заявили ті.
Зборовський передав козакам гроші й подарунки. І почав готуватися до походу.
Навесні 1583 року Самійло з кількома сотнями вояків-гайдуків, улюбленим кухарем і купою таких, як і він, любителів авантюр, рушив на Томаківку. Козаки заселили її в 1560-х. Фактично це був не острів, а високий пагорб на правому березі Дніпра, оточений з решти сторін болотом. Тут могли вільно розселитися до 20 тис. осіб, писали сучасники. З Томаківки можна було побачити весь низ Дніпра – від Хортиці до Тавані, тобто від сучасного Запоріжжя до Берислава на Херсонщині. Росли дуби, груші й кислиці. А ще було озеро, в якому ловили рибу. Свою територію козаки оточили дерев'яною огорожею – засіками. Вона була така висока, що навіть узимку, коли Дніпро замерзав, Січ лишалася неприступною. Для більшого захисту навколо зрубували лід. Усі питання запорожці вирішували на січових радах. Рішення приймали більшістю голосів.
ПОДОРОЖ ЗБОРОВСЬКОГО ВЗДОВЖ ДНІПРА ДЕТАЛЬНО ОПИСАВ БАРТОШ ПАПРОЦЬКИЙ. Найбільшою перешкодою були річкові пороги. Потім на загін напала саранча. Біля річки Самари зустріли місцевих козаків – ті полювали на звірів, шкіру лишали собі, а м'ясо віддавали козакам-воїнам. А під островом Хортиця бачили татарських розвідників. Щойно Зборовський із почтом висадився на Томаківці, йому вручили гетьманську булаву та влаштували стрілянину з рушниць.
– Милостивий пане, знаємо, що ти є славним лицарем гідного походження, – цитує запорожців Папроцький. – Та це для нас мало значить – тільки справа і мужнє серце. Чули ми багато від сусідніх народів і власної братії, що Бог завжди посилав тобі фортуну проти кожного неприятеля. Приймаючи у себе такого великого походження пана, славного щастям і доблестю, не можемо тебе нічим іншим обдарувати, тож подаємо тобі зброю перших наших гетьманів, яку вони з доброю славою зберегли. Самі ж ми з вірними намірами і повним послухом, при цій булаві зичимо тобі, аби нами довго керував, аби собі, нам, вітчизні нашій і нащадкам своїм безсмертну славу завоював.
– Мої милі й чесні лицарі, – відповів шляхтич. – Я прибув на Запорожжя саме задля справи, а не для того, щоб прагнути до влади над таким мужнім військом, яким ви себе прославили. Вважаю себе лише наймолодшим членом всього козацького війська, і залюбки слідуватиму за його розсудливими порадами.
До Зборовського від кримського хана прибули посли. Вручили гетьману 12 коней і три парчові кафтани. Розповіли, що хан готується до нападу на Персію. Самійло вирішив приєднатися. Та козаків ця звістка обурила: як це, без їхнього відома погоджуватися на похід у таку далеку землю? Та ще й в союзі з мусульманами. Зо три тисячі запорожців влаштували заколот і обрали нового отамана.
"ЯК ІСТИННИЙ ПОЛЬСЬКИЙ ПАН, ЩО ЗВИК ДО ПОВНОГО САМОВЛАДДЯ, ВІН ХОТІВ БУЛО ВТИХОМИРИТИ КОЗАКІВ СТРАХОМ І ПОСЛАВ СКАЗАТИ ЇМ: ЯКЩО ВОНИ НЕГАЙНО НЕ ЗАСПОКОЯТЬСЯ, ТО ВІН З РЕШТОЮ КОЗАКІВ СИЛОЮ ПОСТАВИТЬ БУНТІВНИКІВ НА МІСЦЕ, – пише Дмитро Яворницький. – Замість відповіді на цю вимогу козаки зібрали раду і на ній вирішили насипати піску за пазуху Зборовському і кинути його в Дніпро. Бачачи такий поворот справи, Зборовський несподівано явився на раду і виявив перед козаками повну покору, чим і заспокоїв бунтівників. А тоді закликав до себе козацького отамана, заявив йому, що нікого не змушує до походу в Персію і кожному дає особистий вибір".
Деякі козаки вагалися – йти з ватажком чи лишитися на Томаківці. Переконати ж Зборовського ніяк не могли. Врешті-решт вирішили спинити його силою. Коли Самійло на очах у ханських послів готувався сісти на коня, його схопили і, відстрілюючись від татар, швидко відвели до човна. Аби гетьман не сердився, привели до нього якихось християн, що втекли з мусульманської неволі. Ті розповіли, начебто хан хотів відвести козаків подалі від рідних місць і посадити на палю. Зборовський вгомонився. З нагоди "порятунку" гетьмана козаки "з великої радості невимовні речі показували, стріляли, пісні співали, на кобзах грали і всяке інше", пише Папроцький.
Щоб не сидіти без діла, Самійло повів запорожців на Молдавію. Дорогою знічев'я спустошували татарські чамбули. "Козаки не могли байдуже дивитися на татар і не грабувати їх", – пояснює Яворницький. Врешті-решт у Бузькому лимані зіткнулися з турецькою ескадрою. У бою втратили половину людей і човнів. Мусили відходити у степ без провіанту й рибальських снастей. Голодували так, що билися за знайдені в степу кінські кістки.
ЩЕ ВЛІТКУ 1583 РОКУ САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ ОТРИМАВ ЛИСТА ВІД СВОГО БРАТА КШИШТОФА. Той нарікав, що Стефан Баторій втратив інтерес до їхньої родини і має нового фаворита – канцлера Яна Замойського. Зборовські вирішують скинути короля і привести на трон когось з австрійської династії Габсбурґів. На початку 1584-го Самійло лишає козаків і рушає до Кракова. По дорозі збирає людей для бунту. Та листи братів украв особистий бандурист гетьмана Довгограй. Продав їх у Львові якимсь угорцям. А ті відіслали переписку до Стефана Баторія. Король наказав Замойському схопити заколотника.
У травні Самійло дістався Кракова. В околицях міста влаштував соколине полювання. А на ніч зупинився в маєтку родичів. Там його й підстерегли люди канцлера Замойського. Прорубали сокирою вхідні двері. Зборовський прокинувся, до зброї – але її сховали підкуплені слуги. Закованого в кайдани й роздягненого шляхтича-гетьмана каретою повезли до Вавеля – королівського замку. Стефан Баторій наказав негайно стратити інтригана.
– Мертвий пес не кусається, – пояснив.
Замойський катував свого суперника, вимагаючи видати спільників. Зборовський мовчав. Розгніваний канцлер навіть відмовив йому в останньому бажанні – той просив висповідатися перед смертю не католицькому ксьондзу, а протестантському пастору. Зранку 26 травня 1584-го Самійла Зборовського стратили за ворітьми Вавельського замку. "Відрубана голова скотилася з пенька й забризкала кров'ю кількох присутніх", – писав очевидець. Саме на цьому місці 10 років перед тим почалася історія, яка зрештою призвела "дебілуватого забіяку" під сокиру ката.
"В обранні гетьмана не слід зважати ані на стан високий, ані на добре ім'я – ці чесноти самі по собі нічого доброго зробити не можуть. Радше того на це врядування раджу садити, в кому можна знайти такі риси: помірність, стриманість, тверезість, скромне життя, а не надмірне, вміння всякі справи до кінця довести, розум поривчастий і бачення швидке. До того ж, аби не був ласий на гроші, не надто молодий, але й не надто старий. Понад то, мав би вже потомство, щоб до мови був пильний і здібний. Наостанок, аби мав слово гідне і велику потребу людей в ньому", – так починає розділ "Якого гетьмана обирати треба" виданої в Кракові 1578 року книжки "Гетьман" польський хроніст Бартош ПАПРОЦЬКИЙ (близько 1540–1614). На її початку – посвята: "Вельможному пану Самійлові Зборовському з Ритвян, слуга найнижчий, від Пана Бога всемогутнього, доброго здоров'я й утіх всіляких на часи довгі вірно зичить"
5 
1
Коментарі