– Було б добре, якби гармати замовкли хоча б уночі, коли співають ангели. Закликаю вас і благаю про перемир'я на Різдво, – Папа Римський Бенедикт XV зачитує звернення до лідерів країн – учасників Першої світової війни в грудні 1914-го.
Іде п'ятий місяць конфлікту. На Західному фронті тривають жорстокі бої між французами, англійцями й німцями. Гинуть понад 100 тис. солдатів. Вояки ведуть обстріли цілодобово. В окопах обладнують бліндажі – для відпочинку та сну. Політики й військові не підтримують ініціативи Бенедикта XV. Бої тривають. Та з наближенням свята англійські й німецькі солдати на території сучасної Бельгії обмінюються привітаннями.
– Щасливого Різдва, англійці! – кричать за нагоди німецькі вояки. Англійці у своїх окопах за 50 метрів, тому чують їх.
– І вам того ж, фріци. Не об'їжтеся ковбасою! – відповідають.

За день до Різдва англійські військові помічають, як противники біля окопів наряджають ялинки прикрасами та свічками. Командування розподіляє 10 тис. складаних пластмасових деревець. Так хочуть підняти бойовий дух. Британським солдатам роздають "Скриньки Мері" – подарункові набори з солодощами і тютюном від принцеси Мері.
"То тут, то там загорялись вогні – свічки світилися рівно й яскраво на ялинках. Відчувалося якесь домашнє тепло. Вони почали співати своєю мовою пісню "Тиха ніч, свята ніч", а ми відповіли різдвяним псалмом. Коли ми скінчили – німці зааплодували. Солдати почали вилазити з окопів, щоб зустрітися на нейтральній території", – згадує боєць англійської армії Ґрем Вільямс.
24 грудня 1914-го на деяких ділянках Західного фронту солдати самовільно домовляються про перемир'я. Це переважно англійці й німці. Отримують гостинці від рідних – солодощі, консерви, тютюн і сувеніри. Виходять обмінятися ними. Намагаються жестами пояснити, від кого отримали посилки і хто їх чекає вдома. Деякі водять показати умови, в яких живуть. Пригощаються.
"Якийсь офіцер закричав до мене ламаною англійською: "Не стріляйте, ми не хочемо сьогодні воювати. Хочемо надіслати вам дещо", – пише в щоденнику англійський капітан Сайрус Стоквелл. – Він приніс три діжки саксонського пива. Я йому подарував пляшку вина та різдвяний пудинг. Потім ми пили й співали кожен у своєму окопі".
Наступного дня противники взяли участь у службі за померлими. На півночі Франції британці грають у футбол із солдатами 133-го саксонського полку.
"Несподівано шотландський солдат вийшов до нас із м'ячем. Він підкидав його, а потім дав пас у наш бік, – згадував німецький командувач Йоханесс Німанн. – Шотландці відзначили ворота своїми касками, ми зробили те саме. Матч проходив за всіма правилами. На твердому, замерзлому полі грали близько години. У якийсь момент наші солдати побачили, що в шотландців під спідницями не було трусів. Це добряче збентежило їх. Не вірили своїм очам. Оговтавшись, стали догравати. Закінчився матч із рахунком 3:2 на нашу користь".
26 грудня почалися запеклі бої.
"О 8:30 я тричі вистрілив у повітря і вивісив прапор із написом "Хай щастить", – згадує військовий лікар із Вельсу капітан Роберт Данн. – Вибрався на насип і побачив із німецької сторони полотнище, на якому було виведено "Спасибі". Там з'явився німецький капітан, ми обидва вклонилися, відсалютували й повернулися в окопи. Він дав два постріли в повітря, і війна почалася знову".
Протягом наступних трьох років війни таких стосунків між солдатами вже не було. З окопів на Різдво не виходили.

27 грудня 1665-го закінчилася облога шведами Ясногірського монастиря біля польського містечка Ченстохова. Оточили його 18 листопада, хотіли заволодіти скарбами святині. Дізнавшися про наближення ворогів, ченці сховали коштовності в підземеллях, ікони замінили копіями. Купили зброю, забарикадувалися й найняли півтори сотні солдатів. Шведський генерал Бурхард фон Мюллер із трьома тисячами вояків і 10 гарматами не змогли подолати опір і відступили. Монахи дякували за порятунок Ченстоховській іконі Божої Матері, якій молилися.
27 грудня 1959-го на півночі Туреччини стався землетрус. Епіцентр із силою поштовхів 7,9 бала за шкалою Ріхтера був у провінції Ерзінджан. Зруйнував більш як 115 тис. будівель. Тоді почалися 30-градусні морози – й люди насипали на дахи каміння та глину. Від поштовхів перекриття ламалися, "утеплення" засипало сплячих людей. Загинули понад 32 тис. Через заметілі допомога почала надходити через два тижні. Від холоду й ран померли ще 20 тис. людей.
35000 книжок і рукописів згоріли 24 грудня 1851 року в Бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні. Її основу становило зібрання третього президента Томаса Джефферсона (1743–1826). Наприкінці життя він продав Конгресу свою бібліотеку. Вдалося врятувати третину книжок. Зараз там зберігають понад 26 млн видань 460 мовами. Працюють 18 читальних залів на 1460 місць
"Усіх калмиків виселити в Алтайський і Красноярський край, Омську та Новосибірську області. Давати їм порожні будівлі колгоспів і радгоспів, створювати спецпоселення. Ущільнювати житловий фонд", –
йдеться в указі Президії Верховної Ради СРСР "Про ліквідацію Калмицької АРСР й утворення Астраханської області у складі РРФСР". 28 грудня 1943-го війська НКВС провели операцію "Улус" – депортацію калмиків. Їх звинуватили в боротьбі проти Червоної Армії. У 46 ешелонах вивезли 93 139 людей. Їхні населені пункти перейменовували й заселяли росіянами
Коментарі