"Мистецтво живопису, скульптури, слова було до цього часу верблюдом, нав'юченим різним мотлохом одалісок, єгипетськими і персидськими царями Соломонами, Саломеями, принцами, принцесами з їхніми улюбленими собачками і блудом венер, – пише художник Казимир Малевич у брошурі "Від кубізму до супрематизму", виданій до відкриття у Санкт-Петербурзі виставки "Нуль-десять" 1 січня 1916 року – 19 грудня 1915-го за старим стилем. – Живопис був краваткою на накрохмаленій сорочці джентльмена і рожевим корсетом, що стягував розбухлий живіт ожирілої дами. Художники були судовими слідчими, чинами поліції, а ще – адвокатами, веселими оповідачами анекдотів, психологами, ботаніками, зоологами, археологами, інженерами. Наші передвижники розмальовували горщики на парканах Малоросії і старалися передати філософію ганчірок. Ближча до нас молодь зайнялася порнографією і зробила з живопису чуттєвий хтивий мотлох. Але творчості не було".
Серед експонатів виставки представлено найвідоміший витвір Малевича – картину "Чорний квадрат". Уперше він використав цей образ на два роки раніше, коли малював декорації до опери Михайла Матюшина "Перемога над Сонцем". Квадратом замінив сонце.
1913-го поет Василіск Гнєдов видав збірку "Смерть искусству". У ній було 15 віршів. Перший складався з одного речення, кожен наступний – все менший. Останній – "Поэма конца" – мав виглядав порожньої сторінки. На одному з поетичних вечорів друзі вирішили пожартувати над автором.
– А прочитай нам "Поэму конца", – попросили.
Гнєдов встав і мовчки перехрестив усіх присутніх. Такий підхід сподобався Малевичу.
– Тепер я знаю, з чого нам треба починати в живописі, – сказав він тоді Гнєдову. – З нуля.
Новий напрям Малевич називає "супрематизмом", від латинського supremus – "найвищий". "Це новий живописний реалізм, безпредметна творчість", – пояснює його суть. Після цього тиждень не може спати й їсти. А тоді малює "Чорний квадрат" – олією на полотні. Змішує глянцеву й матову чорні фарби – для глибокого оксамитового тону.
"Коли зникне звичка свідомості бачити в картинах зображення куточків природи, мадонн і безсоромних венер, тоді лише побачимо чисто живописний твір, – пише в маніфесті "Від кубізму і футуризму до супрематизму". – Я став нулями форм і виловив себе із трясовини багна академічного мистецтва. Я знищив кільце горизонту. Це прокляте кільце, що відкриває все нове і нове, відводить художника від мети до загибелі. Венера Мілоська – наглядний зразок занепаду. Це не реальна жінка, а пародія. "Давид" Мікеланджело – потворність. Його голова і торс наче зліплені з двох протилежних форм. Фантастична голова – і реальний торс".
Малевич з однодумцями готують виставку в художньому бюро Надії Добичиної на Марсовому полі в Санкт-Петербурзі. Називають її "Нуль-десять" – бо представлені роботи 10 художників, проте на 39 картинах не зображено жодного предмета. У ніч перед відкриттям Казимир особисто розвішує полотна – щоб ніхто не побачив їх раніше часу. "Чорний чотирикутник" – так основна робота значиться у каталозі – чіпляє на покуті, де зазвичай кріпили ікони. Після цього від руки пише плакати, на яких пояснює ідеї супрематизму. У перший день вхід на виставку коштує рубль – як 4 кг борошна. Протягом наступного місяця: 50 коп. для дорослих, 30 – для учнів.
Мистецтвознавці сприймають виставку критично. "Без сумнівів, це і є та ікона, котру панове футуристи ставлять взамін Мадонни", – коментує Олександр Бенуа в газеті "Речь". – Чорний квадрат у білому обрамленні – це не простий жарт, не простий виклик, не випадковий маленький епізодик, що стався в будинку на Марсовому полі. Це – один з актів самоствердження того начала, що має своїм іменем мерзоту порожнечі. Воно кічиться тим, що через гординю, пиху, нехтування всього любовного та ніжного – призведе всіх до загибелі".
Малевич відповідає у статті "Мистецтво дикуна і його принципи", опублікованій 28 березня 1918-го в газеті "Анархія": "Усе мистецтво до нас є старими светрами, які потрібно міняти так само, як ваші шовкові спідниці. Коли ви їх викидаєте, то купуєте нові. Чому ж ви не одягаєте костюми ваших бабусь, коли млієте перед картинами з їхніми напудреними зображеннями? Це все підтверджує, що тіло ваше живе у сучасності, а душа вбрана у старий бабусин ліфчик".
Зараз "Чорний квадрат" Казимира Малевича зберігається у Третьяковській галереї Москви. Пізніше він створив три копії. 2002-го одну з них придбав за $1 млн російський мільярдер Володимир Потанін. Після чого передав на безстрокове зберігання в петербурзький Ермітаж. За оцінкою експертів, якби цю авторську копію виставили на світовий ринок, коштувала б до $80 млн.
Восени 2015-го реставратори виявили під "квадратом" ще одну картину. Ймовірно, Малевич використав як полотно свою старішу роботу. Також знайшли залишки стертого напису олівцем – "Битва негров ночью". Невідомо, чи його зробив автор, чи хтось інший. Але за цим текстом зрозуміло, що дотепер картина висіла у Третьяковці догори дригом.
"Чорний квадрат" закрив історію 500-літнього існування картини. В епоху Відродження її цінували як річ, що мала розказати, проілюструвати. Художники тоді були нарівні з письменниками та філософами. Далі картина втрачає все, чим вона була. Ближче до ХХ століття з неї зникає пряма перспектива. А в Малевича пропадає навіть рама. Квадрат залишається сам на білому тлі"
Тіберій СІЛЬВАШІ, 68 років, український художник
3 
35413
Коментарі