Старий молитовник українською мовою зберігає житомирянка Анна Мазур, 27 років. Знайшла його у своєї бабусі 83-річної Олени Матевощук. Та живе в селі Іванопіль Чуднівського району на Житомирщині.
– На книжечці не вказано час і місце видання, але йому не менше 70 років, – розповідає Анна. – У 1940-х, коли баба Олена була малою, її незаміжню тітку Парасю забрали на працю в Німеччину. Не знали, що в неї здоров'я слабке. Парася працювала на заводі з виробництва важкої артилерії. Наносилася тягарів так, що всохли руки. Померла через два роки. По собі лишила молитовник, який просила передати племінниці на згадку.
Його привезли до Іванополя 1946-го, коли односельці почали повертатися на батьківщину.
Одна з молитов у збірнику – за український народ, укладена 1918 року: "Ми, діти українського народу, послушні Твоїй Святій волі, любимо всі народи, що Ти їх купив своєю Святою Кров'ю, а передусім любимо християнською любов'ю цей наш український нарід, тим-то з любови до нього просимо: прости йому всі провини, поправ злі його склонности, а добрі кріпи; змилосердься над ним у всіх його потребах, борони його перед несправедливостями неприятелей, та безнастанно зливай на нього обильне Своє благословення".
Інша – за загальний мир, написана Бенедиктом XV, Папою Римським у 1914–1922 роках: "Затрівожені жорстокою війною, яка обняла краї та народи, прибігаємо, Ісусе, до твого прибіжища, кличемо з глибини душі: відверни від нас цей діймаючий удар! Дай нам скоро бажаний мир! Змилосердься над так многими матерями, що затрівожені непокояться про судьбу своїх синів. Змилосердься над нещасною Європою,
на яку впало таке велике нещастя. Натхни володарів і народи бажанням мира. Нехай уступлять роздори, що роздвоїли народи".
2 
1
Коментарі