Як і коли сформувалася козацька старшина?
– Цей процес розпочався ще до повстання під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 років. Проте до рівня національної еліти старшина піднялася під час Хмельниччини. Протягом існування Гетьманщини (козацької держави у 1649–1764 роках. – "Країна") вона стала панівним прошарком українського суспільства.
Сюди потрапляли передусім представники старовинних шляхетських родин. Наприклад, Виговські, Бобирі, Нечаї, Борозни були нащадками здрібнілого боярства часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Було багато тих, що піднялися на найвищі щаблі суспільства завдяки заворушенням та соціальній мобільності того періоду. Багато кому допомогли особисті риси – хоробрість, військовий талант. Траплялися й авантюристи, як-от Гнат Ґалаґан. Він був неписьменний, а дослужився до полковника чигиринського, потім – прилуцького, був кандидатом на посаду генерального обозного. Й отримував гетьманські універсали на села по всій Україні.
Наскільки однорідний чи строкатий був етнічний склад старшини?
– За часів Гетьманщини національність як така не фіксувалася. Головною була релігійна ідентифікація. Тож не завжди можемо напевно говорити про етнічне походження тодішньої людини. Все було дуже відносно: якщо католик, то це радше поляк, якщо православний чи парафіянин уніатської церкви – швидше за все, українець чи білорус.
Серед козацької старшини були як православні, так і католики – переважно вихідці з польської шляхти. Наприклад, Дуніни-Борковські походили зі старовинного аристократичного роду, одна з гілок якого носила графський титул. Вони жили на Чернігівщині й під час Хмельниччини, побоюючись, що козацька революція може їх змести, породичалися з козацькою елітою. Андрій Дунін-Борковський був генеральним підскарбієм – тодішній аналог міністра фінансів. За переказами, його підтримці завдячував гетьманством Іван Мазепа – перед виборами він щедро роздавав хабарі старшинам. А про його сина Василя ходили легенди, начебто після смерті став упирем: "Кажуть люди, що полковник по ночах блукає – то душа його страдная упокою все шукає".
Серед козацької старшини – вихідці із країн, що перебували в той час під османськими султанами. Тож намагалися реалізуватися в інших землях, зокрема, й на козацькій службі. Передусім, вихідці з так званих Дунайських князівств – Молдавії, Волощини та Трансільванії (нині ці землі належать до Румунії. – "Країна"). Наприклад, молдавськими за походженням були такі роди: Волентеї, Антіохі-Вербицькі, Апостоли, Куликовські. Багато сербських родів: Божичі, Милорадовичі, Сербіни, Угричичі-Требинські, Миклашевські. Понад сотню козацько-старшинських родів мали грецьке походження: Капністи, Томари, Константиновичі, Мазаракі, Мадзапети тощо.
Як вони потрапляли на козацьку службу?
– У Гетьманщині з 1699 року існували спеціальні полки найманців – охотницькі, близько 10 тисяч вояків. Називалися так, бо туди брали всіх охочих, тому тут було багато іноземців. Згодом вони родичалися з козацькою старшиною й поступово розчинялися в ній. Їхні нащадки вважали себе українцями. Так, Михайло Миклашевський у 1770-х організував Новгород-Сіверський патріотичний гурток. А Василь Капніст 1791-го їздив у Пруссію домовлятися, щоб та підтримала Україну в боротьбі за визволення від Росії.
А ще ж були козаки-австрійці, кримські татари, литовці, білоруси, угорці, чехи, шотландці з походження. От про старшин-росіян немає інформації. Зате нерідкісним явищем була козацька старшина з єврейським корінням. Приміром, уже в Реєстрі Війська Запорозького 1649 року часто трапляються прізвища, що походять від єврейських імен. Лейбенки – від Лейба, Ґолдовські – від жіночого Ґолда. Про єврейське походження свідчать і прізвища з основою Перехріст, Перекрест. Бо перехрестами називали колишніх юдеїв, що вихрестилися. Це ж стосується і прізвищ із коренем Криж – "хрест" польською.
Чимало таких євреїв із походження піднялися до рівня козацької старшини: Марковичі, Крижановські, Герцики, Бороховичі, Магеровські-Перехрісти, Перекрестови-Осипови та інші. Павло Герцик був полтавським полковником, а Михайло Борохович – Гадяцьким. Представники династії Перекрестових-Осипових очолювали полки на Слобожанщині.
Та вважають, що ставлення козаків до єврейства в ті часи було не найкращим?
– У Речі Посполитій євреї управляли маєтками, ставали орендарями, лихварями, банкірами. За злочин проти єврея було таке ж покарання, як за злочин проти шляхтича. Єврей, що вихрещувався в католицтво, отримував шляхетство. Тобто вони були втиснуті між аристократією та селянством. Тож соціальне незадоволення останніх відбивалося і на представниках єврейства.
Претензії українських селян і козацтва до них носили скоріше економічний характер, ніж національний, релігійний. Хоча могли й маскуватися під них.
Коли Гетьманщина постала як держава, її адміністрація мусила переглянути ставлення до євреїв. Адже в маєтках нового панства – козацької старшини – і далі виробляли сільськогосподарську продукцію, і її треба було реалізовувати. Бо навіть дрібний шляхтич вважав торгівлю справою, нижчою своєї честі. Цим займалися євреї: скуповували вироблене в маєтках і розпродували на ярмарках.
1742 року імператриця Єлизавета видала указ: "Ныне нам известно учинилось, что оные жиды еще в нашей империи, а паче в Малороссии, под разньши видами, яко-то торгами и содержанием корчем и шинков, жительство свое продолжают, от чего не иного какого плода, но токмо, яко от таковых имени Христа Спасителя ненавистников, нашим верноподданным крайнего вреда ожидать долино". Вимагала негайно виселити всіх євреїв. Гетьманська адміністрація забила на сполох. Попереджали Петербург, що це негативно позначиться на економіці. Відповідь була коротка: "От врагов Христовых интересной прибыли не желаю". Листування між імператорською канцелярією та Військом Запорозьким тривало 30 років. Компроміс знайшли такий: євреям дозволили перебувати на українських теренах тільки під час ярмарків. Але їх розписали так, що єврейські торговці могли сидіти в Гетьманщині цілорічно, переїжджаючи з одного місця на інше.
Коли стався найбільший приплив євреїв до козацької старшини?
– За часів гетьмана Івана Мазепи – наприкінці ХVII – на початку?XVIII століття. Антисемітизм не був йому властивий. Активно співпрацював із єврейськими багатіями. Ті позичали гроші Мазепі, а він залучав до служби їхніх дітей і онуків. Так євреї потрапляли до козацького реєстру, доходили до високих посад. Проте існувала обов'язкова умова – вихреститися у православ'я. Іноді в цьому брав участь сам гетьман. У доносі генерального писаря Василя Кочубея, якого писав Петрові І на Івана Мазепу, читаємо: "У четвер, 29 травня, наказав його милість, аби дочка моя, дівиця посватана і звінчана, прибула до нього на Гончарівку (заміська резиденція гетьмана під Батурином. – "Країна") у кумівство для хрещення дівчини-жидівки".
Такі імениті козаки-вихрести нерідко ставали ктиторами (патронами. – "Країна") церков. Ті ж Герцики та Бороховичі давали значні кошти на храми, зокрема на Києво-Печерську лавру. З одного боку, намагалися довести свою відданість православ'ю, а з другого – посилити свій соціальний статус.
Брати Герцики – Григорій, Іван та Опанас – залишилися вірними гетьманові Мазепі після поразки в Полтавській битві й супроводжували його аж до смерті у Бендерах. Права рука Мазепи і його наступник на гетьманування Пилип Орлик – чех за походженням – одружився з Ганною, донькою полтавського полковника Григорія Герцика.
Які відомі українські роди мали єврейське походження?
– Візьмімо династію Марковичів. Прізвище походить від імені голови роду. Ним був прилуцький орендар шинку Марко Аврамович. Його дочка Анастасія 1700 року вийшла заміж за гетьмана Івана Скоропадського. Дбала про збагачення родини, порушуючи всі приписи та традиції. Водночас: розумна, гарна, вольова – на противагу безвольному та слабкому чоловікові. Козаки називали її "гетьманихою". Жартували: "Настя носить булаву, а Іван – плахту". Підтримувала православну церкву, зокрема заснувала Гамаліївський жіночий монастир. Під час відвідин царського палацу дружина Петра І Катерина подарувала їй свій портрет.
Настина сестра Ірина стала дружиною стародубського полковника Михайла Миклашевського, одного з прибічників розриву стосунків із Московією. Брат майбутньої "гетьманихи" – лубенський полковник Андрій – спочатку був прихильником Мазепи, але потім перейшов на бік Скоропадського.
Яків Маркович, племінник Насті й Ірини, був улюбленим учнем Феофана Прокоповича (ректор Київської академії, головний ідеолог реформ Петра І. – "Країна"). Він залишив щоденники, що є важливим джерелом не тільки для істориків, а й для етнографів, соціологів про життя Гетьманщини?XVIII століття. Також писав вірші, перекладав книжною українською з латини, грецької. Першим серед козацької старшини залишив генеалогічні записки про свій рід.
Марковичі не дуже прихильно ставилися до версії про єврейське походження, вважали своїм корінням сербське. Одна з гілок роду наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття змінила прізвище на Маркевич. Серед представників роду – історик, етнограф, композитор Микола Маркевич, історик Олексій Маркевич, композитор, музикант, фольклорист Опанас Маркевич – член Кирило-Мефодіївського братства, чоловік Марка Вовчка. Андрій Маркевич приятелював із Тарасом Шевченком, багато зробив для заснування консерваторії в Україні. А вже у?ХХ сторіччі жив композитор Ігор Маркевич, який працював із Сергієм Дягілєвим і Сержем Лифарем, написав музику до балету "Ікар". Ще був його брат Дмитро, французький диригент.
Як у старшинському середовищі ставилися до родів єврейського походження?
– Проблеми існували. Та вони виникали не на національному ґрунті. Скоріше спрацьовував особистісний фактор. Хто своїм становищем завдячував безпосередньо Мазепі, ті, як правило, зберігали йому вірність до кінця. Марковичі та Скоропадські були серед тих, хто зрікся гетьмана. Перших не любили за їхнє пристосуванство й здирництво. Засуджували, а жадібність пояснювали "жидівським" походженням.
2 
1
Коментарі