– Онука Соломійка ніде так добре не засинає, як в нашій старій колисці, – розказує 58-річна Любов Гой із села Потік Рогатинського району Івано-Франківської області. – Два рази її погойдаєш – спить, як у мами на руках. Маленьке ліжечко має дуже позитивну енергетику. Стільки вже дітей вибавило. Напевне, від кожної щось добре увібрало.
Дитяча колиска витесана 1957 року. Тоді її виготовили для щойно народженої пані Люби.
– Коли я народилася, на такі товари був страшенний дефіцит, – продовжує жінка. – Діти спали в колисках, підвішених до стелі на гаки. Або ж ложили їх в якесь корито чи ночви. Мій дід був теслею. Виготовляв людям на замовлення різні предмети побуту з дерева. Коли дізнався від моєї матері, що в тої буде дитина, одразу приступив до роботи. Сказав, не дозволить, аби його найстарша онука спала абиде. Два місяці точив із добре встояної городньої грушки деталі, а потім змонтував із них колиску. У ній немає жодного цвяха, аби дитина не поранилася. Легко можна збирати й розбирати. Спочатку колиска була не фарбована. Коли я підросла, ліжечко перейшло моєму молодшому братові. Потім двоюрідному. Але це вже було через 10 років, і стрийна (дружина батькового брата. – "Країна") замалювала дерево білою фарбою. З того часу батьки кожної наступної дитини, котра колисалася в ліжечку, теж його малювали.
У колисці вибавили понад 30 дітей – три покоління родини Гой.
– Тут спали мої брати й сестри. Потім вони народжували своїх дітей, а ці діти – своїх. Кожен колисався у цій реліквії. Спочатку – бо не було інших варіантів. А тепер, коли можна для дитини будь-що підібрати, батьки свідомо беруть для своїх діток цю колиску. Кожна дитина, виплекана у ній, створила свою добру й міцну сім'ю. Усі мають здорових і чемних діток.
5 
1
Коментарі