23-річний спецназівець з Кіровограда Вадим Довгорук втратив ліву руку під Дебальцево. Чотири доби він пролежав на морозі, чекаючи на допомогу. Медикам не вдалося врятувати обморожені стопи бійця. Їх ампутували. Родина Вадима почала збирати гроші на реабілітацію та протези для сина.
Бійця третього окремого полку спецназу днями літаком перевезли до столичного опікового центру з Дніпропетровська. Вадим дивом не загинув від втрати крові та больового шоку. Пишуть "Факти".
"Не можу поки навіть прогнозувати, коли ми зможемо перевести Вадима у відділення, - каже завідувачка гнійно-септичної реанімацією столичного Центру термічних травм та пластичної хірургії київської клінічної лікарні № 2 Наталя Ісаєнко. - У Вадима постраждали не тільки стопи, але і гомілки, є відмерлі ділянки шкіри. Але ми б'ємося за кожен сантиметр постраждалих тканин. Вадима чекає довге лікування і відновлення. На жаль, некроз глибоко вразив ступні. Лікування, яке ми проводили, не дало ефекту. Мені самій боляче говорити про те, що цьому молодому бійцю, що залишився без руки, ми ампутували ще й обидві ступні. Вадиму найближчим часом будемо вводити препарати крові. Тому ми просимо всіх небайдужих людей, готових стати донорами, приходити в нашу клініку, яка знаходиться за адресою: Київ, вулиця Краківська, 13".
"Мене поранили в перший день знову оголошеного перемир'я, 16 лютого, - розповідає Вадим. - Наш БТР вів колону по дорозі з Дебальцевого в Артемівськ. При виїзді з міста в нас вистрілили, швидше за все, з ручного гранатомета. Один зі снарядів залетів всередину, де я перебував з іншими бійцями. Мені відразу відірвало руку. Броньована машина проїхала ще трохи і зупинилася. Хлопці вибралися назовні, я теж вивалився на дорогу. Всередині не можна було залишатися - це вірна смерть. Не пам'ятаю, що творилося навколо, але я розумів: треба добігти до придорожньої посадки. Це в мене вийшло. Впав у кущах, де і пролежав чотири дні".
Вадим чотири дні жував сніг. Ні води, ні їжі з собою не мав. Увечері 19 лютого його виявив патруль "ЛНР".
"Мені тоді нічого не було страшно. Відчував біль - і все. У луганській лікарні я був у реанімації, де всі ліжка були зайняті пораненими ополченцями. Але ніхто ні з ким не розмовляв, нічого не з'ясовував. Багато хто був без свідомості".
У лікарні з Вадимом мама Наталія Вікторівна.
"За дві години до того, як я почула голос сина, ми в Інтернеті в списках зниклих безвісти побачили ім'я Вадима, - розповідає мама бійця Наталія Вікторівна. - З його підрозділу не могли знайти трьох бійців. Потім на мій телефон почали надходити несподівані дзвінки. Спочатку зателефонувала жінка: "Думайте, як викупити сина. Ми його знайшли і веземо в Алчевськ". Через півгодини я почула у слухавці чоловічий голос: "Я лікар "швидкої". Везу вашого сина Вадима Довгорука в луганську лікарню. У нього немає лівої руки і відморожені ноги". А потім, вже з телефону медсестрички, мене набрав Вадим. Сказав усього два слова: "Мамочко, я живий". Потім трубку взяла медсестра, пояснила: "Якщо не заберете сина з лікарні якомога швидше, за ним прийдуть з "ЛНР". І тоді ви не побачите його взагалі". Я подзвонила у військову частину Вадима. Порятунком сина зайнялися його командири".
Переговори вели представники Спілки ветеранів Афганістану Луганської області. Бійця передали через представників ОБСЄ.
Вадим з 18 років служить в армії.
"Хоча армія розвалювалася і було багато проблем, мені пощастило служити з чудовими хлопцями, які так само, як і я, після закінчення першого дворічного контракту підписали наступний - вже на п'ять років, - каже Вадим. - Мені подобалися стрибки з парашутом, навчання. Для мене вираз "Є така професія - Батьківщину захищати" - не порожні слова. Хоча в моїй родині немає військових: мама - вчитель, вітчим служив міліціонером, рідний батько - механік. У мене хороші стосунки і з батьком, і з вітчимом".
Реквізити для допомоги:
Картка "Приватбанку" № 5168 7420 2080 3460. На ім'я Вадима Довгорука. З мамою бійця Наталією Вікторівною можна зв'язатися за телефоном (066) 825-44-26.
4 
1261
Коментарі
2