Грузинська Одеса

На Приморському бульварі в Одесі дві бабусі в капелюшках обмахуються віялами:

— Еще никогда такого не было, чтобы по бульвару не пройти.

— Было-было, просто ты постарше будешь, памяти нет. А вот чтобы флаг Одессы меняли, такого точно не было.

Обидві сміються, роздивляються, як четверо смаглявих юнаків розгортають біля пам'ятника Пушкіну грузинський стяг. Клацають об'єктиви.

— Главное, чтобы грузинский учить не заставили. Я только четыре слова знаю. В 62-м у меня любовник грузин был.

Весело регочуть.

Посеред платанової алеї чоловік за допомогою паличок, відра з мильною водою й мотузки видуває велетенські бульбашки. Малеча підстрибує, намагаючись їх луснути, аж липка рідина капає на голови. Час від часу батьки підкладають до вологої коробки хто десятку, хто п'ять гривень. Сідають на бордюр перепочити, поки малеча скаче. У повітрі пахне трояндовим шампунем.

— Это сначала он Одессой будет управлять, а потом и всей Украиной. На президента готовят, — ­статний ­дідусь, спершись на палицю із набалдашником у формі собачої голови, розказує парі, як пройти до оперного театру. Розмова затягнулася, мова вже про Саакашвілі.

— Мама, куп-п-пи! — хлопчик у джинсовій панамці вчепився за надувну свинку з гелієм. Вона коштує 80 гривень. Тато, зачувши ціну, хапає дитину на руки й несе геть.

— Никакого торга, мать его, в этой грузинской Одессе, — спльовує крізь зуби продавець кульок.

Зіжмакану п'ятірку опускає до коробки "На нужды воинов АТО", що на столику в кінці алеї. До скриньки падають ще якісь купюри.

— Мадлобт, — дякує хлопець за столиком.

×