Ексклюзиви
Середа, 18 червня 2014 10:25

"Взяв автомат і кажу: "Ану, суки, ставайте до стінки. Доки ви набиваєте кишені, там люди гинуть"

Геннадій КОРБАН, 44 роки. Заступник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, бізнесмен  Народився в Дніпропетровську. Закінчив тамтешній гірничий інститут. За спеціальністю – економіст. На початку 1990-х працював брокером Московської біржі. Заробивши 200 тисяч доларів, повернувся до рідного міста. Створив брокерську контору ”Україна”. Був головою ради директорів інвестиційної компанії ”Славутич Капітал” та ”Південного гірничо-збагачувального комбінату”. 2005-го став членом наглядової ради компанії ”Укрнафта”. Їй належить 86 відсотків видобутку нафти, 28 відсотків газового конденсату і 16 відсотків газу загального видобутку в Україні. Член групи ”Приват” – найбільшого фінансово-промислового об’єднання в Україні, що налічує понад сотню підприємств. Його основними власниками є Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов.  Називає себе ”бізнесмен-конфліктологом”, бо відстоює інтереси групи ”Приват” у корпоративних конфліктах.  Пережив два замахи.  Статок – 150 мільйонів доларів.  Улюблена марка автомобіля Lexus, одягу – Brioni, Ferre, Armani, взуття – Berluti.  Наручних годинників не носить.  Відпочивати любить у Європі.  Викурює дві пачки цигарок за день.  Боїться користуватися літаками.  Юдей.  Купує чимало картин. Його колекцію оцінюють у $60 млн. Найцінніші зберігає у Женеві. Хоче створити музей сучасного мистецтва в Україні.  Одружений. Батько трьох синів
Геннадій КОРБАН, 44 роки. Заступник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, бізнесмен Народився в Дніпропетровську. Закінчив тамтешній гірничий інститут. За спеціальністю – економіст. На початку 1990-х працював брокером Московської біржі. Заробивши 200 тисяч доларів, повернувся до рідного міста. Створив брокерську контору ”Україна”. Був головою ради директорів інвестиційної компанії ”Славутич Капітал” та ”Південного гірничо-збагачувального комбінату”. 2005-го став членом наглядової ради компанії ”Укрнафта”. Їй належить 86 відсотків видобутку нафти, 28 відсотків газового конденсату і 16 відсотків газу загального видобутку в Україні. Член групи ”Приват” – найбільшого фінансово-промислового об’єднання в Україні, що налічує понад сотню підприємств. Його основними власниками є Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов. Називає себе ”бізнесмен-конфліктологом”, бо відстоює інтереси групи ”Приват” у корпоративних конфліктах. Пережив два замахи. Статок – 150 мільйонів доларів. Улюблена марка автомобіля Lexus, одягу – Brioni, Ferre, Armani, взуття – Berluti. Наручних годинників не носить. Відпочивати любить у Європі. Викурює дві пачки цигарок за день. Боїться користуватися літаками. Юдей. Купує чимало картин. Його колекцію оцінюють у $60 млн. Найцінніші зберігає у Женеві. Хоче створити музей сучасного мистецтва в Україні. Одружений. Батько трьох синів

ЯК КЕРІВНИЦТВО ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ ЗАБЕЗПЕЧУЄ СПОКІЙ У РЕГІОНІ, РОЗПОВІДАЄ ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ГЕННАДІЙ КОРБАН

ЯКБИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНА БУЛА КОМПАНІЄЮ, ІГОРЯ КОЛОМОЙСЬКОГО МОЖНА БУЛО Б НАЗВАТИ ГОЛОВОЮ ЇЇ ПРАВЛІННЯ, А ГЕННАДІЯ КОРБАНА – ВИКОНАВЧИМ ДИРЕКТОРОМ. Він постійно на місці. Щоб потрапити до його кабінету в облдержадміністрації, треба пройти крізь чотири кордони охорони. Перший – при вході в ОДА. Другий – на сьомому поверсі, де сидить керівництво. Перевіривши особу відвідувача, міліціонер відмикає електронний замок на дверях – можна зайти в першу приймальню. Там теж є охоронець. Інші двері з електронним замком ведуть у другу приймальню з кількома охоронцями й секретарями. У наступній кімнаті – вже заступник губернатора. Такі засоби безпеки, бо Корбана-підприємця кілька разів намагалися вбити.

— Наверное, на меня насылают много проклятий, – припускає він.

За що? Корбан – міноритарний акціонер десятків українських підприємств. Друзі жартують, що йому належить 1 відсоток України. Вороги називають його "рейдером номер один" в державі. Тому що нерідко ці акції використовували для отримання повного контролю над підприємством. Навіть одна акція ставала достатньою підставою, щоб поставити "свого" директора чи скликати термінові збори акціонерів, де поміняти структуру власності. Якщо не вдається так – можна знищити реєстр власників чи завести паралельний. Якщо ж опоненти далі опираються – підключаються судові виконавці й бійці охоронних фірм. А коли між бізнесменом і кримінальним авторитетом Максом Курочкіним та групою "Приват" розгорнулася битва за дніпропетровський ринок "Озерка", загинули Курочкін і четверо його поплічників.

Корбан продумував і брав під контроль десятки підприємств. Більшість схем робив в інтересах друзів, найчастіше – Ігоря Коломойського. Його приваблювали не гроші, а складність завдання: каже, це – як гра у шахи, якою захоплюються обидва бізнесмени. Корбану належать понад десяток торговельних центрів у Дніпропетровську.

У Корбана-чиновника теж удосталь ворогів: від  звільненого керівника обласної міліції Георгія Гугуадзе до сепаратистів, яким не дав розхитати ситуацію в області. Він продовжує бути "конфліктологом". Тільки зараз – грає за Україну.

З ГОДИНУ ЧЕКАЄМО В ПЕРШІЙ ПРИЙМАЛЬНІ. Нарешті нас кличуть. Геннадій Корбан – у футболці й брюках. На лівій руці пов'язана червона вовняна нитка. Це традиційний для євреїв оберіг від зурочень: нитку носять, не знімаючи, доки не протреться. Коли протерлась і загубилась – усі вроки губляться.

Щойно вітаємось, у Корбана дзвонить мобільний.

— Юра, у меня просьба к вам, – каже в слухавку. – Я тут вошел в переговоры с этим Бесом (знаний жорстокістю терорист Ігор Безлер із Горлівки. – "Країна"). Договороспособный человек – по разговорам. Готов отдать всех живьем, целиком и невредимыми. За одну мадам, которая там у них сидит – какая-то ФСБшная шлюха. Ее зовут Ольга Ивановна. А он отдаст восемь офицеров наших и еще двух заложников. То, что он показывал видео с казнью – это все фейк. Я позвонил Пашинскому (на той момент виконувач обов'язків голови Адміністрації президента. – "Країна"), он начал пену в трубку изрыгать, что "мы не будем, это не то, он заявил, ультиматум". Ну, жизнь человеческая дороже, чем ультиматум – я так думаю. Я Игорю Валерьевичу (­Коломойському. – ­"Країна") рассказал, он тоже будет разговаривать. Я прошу, чтоб вы подключились, и мы тихо, спокойно, без пиара спасем людей. За Ольгу Ивановну. Хорошо?

Розмовляємо російською. Корбан говорить спокійним і тихим голосом, хоч би про що йшлося.

Тут постійний потік людей. Коли йдете з роботи?

— Коли о першій ночі, коли – під ранок. Раніше, звичайно, графік вільніший був. Я жив, як нормальна людина.

З яким настроєм прийняли пропозицію Коломойського стати його заступником?

— Із певним ентузіазмом. Але навіть не уявляв, із чим доведеться стикнутися. І ніхто не уявляв.

Що виявилося найтяжчим?

— Війна. Треба було налагодити роботу спецслужб, міліції. А корупція і всі подібні проблеми – вирішуються на раз. Викликаю директорів чи відповідальних чиновників – і пропоную їм з'їздити на екскурсію в "Донецьку народну республіку". На цьому корупція закінчується. Вони чесно розповідають усе, як є. Тепер найбагатші чиновники несуть соціальне навантаження. Наприклад, є жінка, яка 15 років чекає на квартиру. Під колеса думала кидатися. Зараз особливо зухвалий і багатий чиновник виступить спонсором. Я йому запропонував це зробити, а він не зміг мені відмовити. Отак відновлюємо справедливість.

Який у чиновників рівень професіоналізму?

— Досить високий. Їм просто потрібні правильні стимули та ідеологія, й тоді вони починають по-іншому працювати. Очі горять. Якісно і дуже професійно виконують свою роботу. Тим, у кого є конфлікт інтересів між бізнесом і роботою чиновника, пропоную йти у бізнес.

Ви ж теж бізнесмен.

— Я у своєму офісі вже давно не був, місяців зо три.

Корбан закурює Marlboro.

Ви спілкуєтеся з олігархами. І з тими, в яких протилежна точка зору на події в країні. Наприклад, із Вадимом Новинським, який вимагає припинити антитерористичну операцію. Яке це спілкування тепер?

— Його практично нема. Запитую по справи, здоров'я. Вітаємо один одного на день народження та й по всьому. З Новинським нема сенсу говорити про нинішню ситуацію. Тому я не марную на це час.

На Ахметова теж не марнуєте? Він із початку конфлікту своєї позиції не змінив?

— Не змінив. Він нам нічим не допомагає, та й ми ні про що не просимо. Вже скоріше йому допомога потрібна. Хоча й він ні про що не просить.

Думаю, він дещо втратив відчуття реальності.

А вихідці з Дніпропетровська – Пінчук, Тігіпко – якось допомагають?

— Абсолютно пасивні. Деякі речі їм складно пояснити. Спитав недавно Пінчука: "Ваша донька тут, у Дніпропетровську, живе?" Відповідає: "Так". – "І що, їй комфортно?" – "Очевидно, вона спокійно ходить вулицями з дитиною, їздить куди хоче". – "Може, й ви у чомусь візьмете участь?" Він відповів: "Ні. Усе, що ти робиш, правильно. Але лаври пожинає Коломойський". Пінчук усе сприймає крізь призму особистих стосунків. А це тут зараз ні до чого.

Вам належить фраза: "Коли голодні приходять до влади, вони в першу чергу починають грабувати". Зараз президентом став Петро Порошенко. Ніби не голодний. Які надії на нього покладаєте?

— Сподіваюсь на сильного, рішучого, справедливого президента. Перелік того, що він має зробити, дуже довгий. Поясню на прикладі. Якось я купив магазин "Дитячий світ", на місці якого зараз стоїть торговий центр "Пасаж". Це був симпатичний будинок, шкода було його ламати. А мій друг Геннадій Аксельрод ходив-ходив, а тоді й каже: "Доведеться знести". Я йому: "Як? Центр міста, такий будинок… Шкода зносити, давай реконструюємо". Він: "Нічого не вийде". Знесли, побудували нове з нуля. Отак і з цією країною. Її безглуздо реконструювати. Це наче ліпити горбатого. Треба просто всіх звільнити й поставити інших, якісніших і новіших. Дати їм нормальні стимули.

Ви у владу чому пішли?

— З кількох причин. У Торі написано, що євреї – завжди за владу. Знаєте, чому? Бо якщо нема влади – люди починають їсти одне одного. І першими, кого вони з'їдають – це євреї. Але це не головний стимул. Говорити про патріотизм зараз надто пафосно й нещиро. Але в Дніпропетровську з ним зараз усе серйозно. Для Києва й Західної України це звична річ, вони – українці до мозку кісток. А в Дніпропетровську це – як перший секс. Зовсім інші відчуття. Квітково-цукерковий період у нас з Україною зараз.

А що захопило?

— Ми просто не хочемо в Росію. Не хочемо. Нам подобається ця країна, вона дуже затишна, нема тут російського жаху й ніколи не було. У Росії тайга – закон, а прокурор – ведмеді. Нам так жити некомфортно. Тому ми й захищаємо Україну.

Ситуацію в місті й області вдалося переламати, бо ваша команда така крута, чи тут від початку було спокійніше, ніж на Донбасі?

— Спочатку було досить напружено. Теж були бунти й усе решта. Ішла кропітка робота, ми намагалися всіх почути, самі говорили. Підкидали гроші. На Сході є принцип: "Правитель має в себе влюбити. Якщо когось не можеш влюбити – маєш його купити. Не можеш купити – повинен убити". Це правило працює. Когось ми влюбили, когось – купили, а когось і вбиваємо.

Знову дзвонить телефон. Ігор Коломойський. Корбан 2 хвилини уважно слухає.

— Ні, я не хотів. Не хочу туди їхати. Я краще на концерт піду. Вакарчук, так. Підстрахуєте з цього приводу? – наступного вечора, 7 червня, у Дніпропетровську виступав "Океан Ельзи". Тоді ж у Києві тривала інавгурація Петра Порошенка.

У вас рейдерське минуле. Люди побоюються, що почнете піджимати під себе регіон.

— Це не відповідає дійсності. Я нікого не піджимаю, лише чиновників. Зібрав недавно міськвиконком, усі ці комунальні підприємства. Заходжу до них, кажу: "Ну вітаю, панове мародери. Крок номер один – усі на детектор брехні. Крок номер два – всі стаєте на реєстр платежів, тобто під повний контроль витрат". Далі підняв одного, питаю, скільки заробляє. Відповідає: 2600 гривень. Ще й каже, що живе на ці гроші. Одразу запропонував йому написати заяву на звільнення. "А чого?". Кажу: "Бо ви брешете, просто брешете. На 2600 гривень жити об'єктивно не можна. Тому в минулому копатися не буду, але з сьогоднішнього дня все, що ви заробляєте чи тирите – перевірятиму. Наприклад, зі своїх джерел знаю, що міське кладовище заробляє 700 тисяч гривень на місяць. Пане директор, наступного місяця на рахунку кладовища має бути 700 тисяч. Не буде – я не поведу вас до прокурора, ні. Поїдете на екскурсію в "Донецьку народну республіку".

Такі от методи – часом і до стіни людей доводиться ставити. Міліцію, наприклад.

У цьому кабінеті?

— Так. Вони зайшли сюди, я взяв автомат і кажу: "Ану, суки, ставайте до стінки, сволочі. Доки ви набиваєте кишені, там люди гинуть". Вони тут транспортників притискали – продовжували свою брудну справу. Довелося поміняти міліцію.

Справді, недавно начальник міліції пішов.

— Але довго, гад, опирався. Кричав: "Я тебе заарештую!" Я кажу: "Ну, йди сюди, арештовуй. Ти мене заарештуєш, а я тебе розстріляю. Давай, хто раніше". Жорстко, але що робити? Війна.

Є думка, що це не зовсім правильно. Нехтується закон, інші формальності.

— Звісно. Але якщо б ми діяли за законом, у нас тут давно вже чеченці були б. Якби я не перекрив залізницю, вони б сюди безперешкодно приїхали. Бо електричку Ясинувата – Дніпропетровськ узагалі ніхто не перевіряє й не зупиняє. А Ясинувата – це аж за Донецьком. В якийсь момент довелося подзвонити директору Укрзалізниці Остап'юку і сказати: "Зупини поїзди". Говорить: "Я не можу". "Тоді передай мені під контроль станції, що заходять на нашу територію". – "Теж не можу. В мене диспетчеризація зламається". А я йому тоді: "Чуєш, ти? Мені чхати на твою диспетчеризацію. Я зараз поставлю КамАЗи на рейки, й ніхто нікуди не поїде".

Передав контроль?

— Звичайно. Зробив зупинки, змінив розклад поїздів. І все – за один день.

Яка у вас зараз сфера відповідальності?

— Я втручаюсь у будь-яку сферу. У всі.

Кажуть, ви "тримаєте" область у тактичному плані, тоді як Коломойський виступає швидше як бренд.

— Ні, це не так. Коломойський рухається у своєму графіку, але він дуже багато робить і є головним натхненником наших ініціатив. Часто звертає увагу на речі, які я не встиг побачити. Скажу так: за ним закріплена стратегічна, а за мною – тактична робота. Щоб координуватись, ми зідзвонюємося разів по 20 на день.

Вкотре дзвонить телефон. На зв'язку - дирекція заводу Південмаш.

— Вважайте, контракт уже підписано. Для офіційного паперу треба, щоб був Ігор Валерійович. Він завтра на інавгурації, ви там теж будете? Ну от, там і побачитесь. А в мене для вас приємна новина: подзвонив великий французький концерн, і каже: стукаємо, шукаємо – де Півден­маш? Де ці ракети? Не можемо достукатись. Я їх запросив, щоб приїхали по ваші ракети. Вони готові брати. Коли можемо побачитись? Я постійно на місці. А щодо рушниць, давайте наступного тижня. Добре? Домовились.

— КОЛИ МИ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО В КРАЇНІ ВІЙНА – А МИ ЗРОЗУМІЛИ ЦЕ, МАБУТЬ, НАЙПЕРШІ – я сказав: ми, звичайно, можемо робити, як написано у Сунь-Цзи: "Доки ти слабкий, роби вигляд, що ти – сильний". Ми робили вигляд, що сильні. Але тепер треба стати справді сильними. Що треба для цього? Створювати територіальну оборону, набирати батальйони, озброювати людей. Ми це зробили, і зараз можемо дозволити собі другу фазу: "Коли ти сильний, роби вигляд, що ти – слабкий".

Що буде з Донеччиною й Луганщиною у середньостроковій перспективі?

— Є два сценарії. Найгірший – це югославський, і я передбачаю, що так і буде. Хоч мені й не хочеться про це думати.

Югославський варіант обмежиться лише тими областями, чи можливі ще?

— Ні, тільки там.

А другий варіант який?

— Він досить швидкий. Треба оголосити воєнний стан, призначати воєнну комендатуру – і вбивати. Як людина, досить близька до війни, і така, що розмовляє з ополченцями з тих чи інших питань, я розумію, що просто так вони зброї не складуть. Їм треба тікати в Росію, а вона для живих закриває кордон. Гроби пропускають, а для живих – закривають. Вони, умовно, скинули сюди свій "Правий сектор".

І попрощалися з ним?

— Так. Пообіцяли їм гроші, сім'ям – щось іще. І все.

А що робити з донбаським населенням, яке не любить Україну?

— Я думаю, люди там готові до будь-якого варіанту, аби було спокійно.

Крим втрачено?

— Так. Крим втрачено, і вважаю, що назавжди.

Навіть коли Путін піде?

— У Росії буде спадкоємність влади. Плюс у них амбіції, імперська ця штука. Вони Крим не віддадуть.

Росія, очевидно, залишиться таким же сусідом Україні, як зараз.

— Україна повинна перетворитися на Латвію. Латвія ненавидить Росію. Покоління мусять ненавидіти Росію, саме ненавидіти.

Що це дасть?

— Ми станемо нормальною європейською країною. З нормальними, європейськими цінностями. Так, у нас не буде Криму. Та й біс із ним.

І не буде Донбасу?

— Донбас буде. Питання, чи треба він. Росіяни кинули Донецьк і Луганськ із дуже простої причини. Ці регіони мають економічний сенс, лише коли забираєш Одесу й Дніпропетровськ. Донецьк і Луганськ – це шахти й металургійні потужності, переробка. Без сировини переробка нічого не значить. Сировина ж – на Дніпропетровщині. Тут уся руда України, починаючи від залізної й закінчуючи марганцевою, урановою, рідкоземельними металами. А Одеса – це порти, аміакопровід, нафтопровід, газопровід. Без цих двох областей Донецьк і Луганськ – просто тягар. Харків теж Путіну сильно не треба – бо нічого там нема.

Турбоатом хіба.

— Так, це підприємство замкненого циклу. Але заради нього одного нема сенсу воювати. Загалом замкнені цикли знаходяться тут і в Одесі. Південмаш, наприклад. Путін не зробив свою ракету, його "Протон" – повне фуфло, вона вибухає, брудна. А наш "Зеніт" працює на керосині, це чиста й надійна ракета.

Така була стратегія в Путіна. І коли він почав реалізовувати свій план, за столом раптом з'явився ще один гравець – Коломойський. І завадив трішки російським планам. І тоді Путін вирішив: ну, раз так, я поруйную вам виробничі потужності. Це те, що відбувається зараз на Донбасі. Що це означає для країни-сусіда? Що її виробничі потужності матимуть вищий попит.

А люди?

— Путіну начхати на людей. У нього таких 150 мільйонів.

Ще кілька мільйонів слов'ян йому точно не ­треба?

— Йому вистачило і двох мільйонів, що є в Криму, половина з яких – пенсіонери. А цих люмпенів куди тягнути? У Ростовській області закрили всі шахти. Усі! Тому навіщо йому шахтарські Луганськ і Донецьк?

Путін – стратег, великий глобальний гравець. Він – той, хто рухає шаховими фігурами, а не той, хто знаходиться на дошці. Путін – за її межами, і я це визнаю.

Заходить секретарка. Показує конверт. Видно, що там пачка грошей.

— Це 5 тисяч? – питає Корбан. – Передай, це за бронежилети.

Путін ненавидить Україну. Ненавидить кожною своєю клітиною, я це відчуваю. Він і весь кооператив "Озеро" (елітний дачний кооператив у Карелії, більшість членів якого становлять нинішню політичну верхівку Росії. – "Країна"). Це люди, які ненавидять Україну. Які вважають, що такої нації немає.

Що нас врятує?

— Я вважаю, що в України повинна бути інша воєнна доктрина. Бо щойно все почалося – стало видно, що армії в нас немає. При всьому цьому, військові – дуже пристойні люди, на них зараз усе тримається. Доки ці покидьки, менти й комунальники, заробляють тут гроші, військові – бідні, в багні та в лайні – не сплять і не їдять. І в будь-який час можна їм подзвонити й завжди буде адекватне ставлення й питання швидко вирішиться. Є свої нюанси, але коли починаєш із ними говорити й кажеш: давайте зробимо трішки не так, як усі звикли – вони спокійно на це йдуть. Міліція ж – ні. Це просто вороги народу, всі поголовно. Звільняти треба всіх без винятку. Бо вони сприймають роботу як свій бізнес. А коли виникає гостра, нестандартна ситуація – лягають на спину й підгинають лапки. Ховаються, вимикають телефони. Але при цьому не забувають грабувати. Таке відчуття, що війна їх не стосується. От і виявляється, що ворог – у тилу.

Доктрина має бути проста. Недавно Україна зробила секвестр бюджету й виділила десь 8 міль­ярдів гривень на армію. Іще щось виділяють, і ще щось і ще щось. Якщо все це "щось" порахувати, то можна за півтора мільярда доларів на рік сформувати професійну озброєну до зубів 50-тисячну армію. А нинішню відпустити, сказати "спасибі, хлопці, йдіть додому". Ті ж хай воюють.

Зараз на Дніпропетровщині, уже виходить, по суті приватна армія – батальйони "Дніпро".

— По суті, так. Ми їм доплачуємо, гроші самі дістаємо. Формально, ці батальйони при Міноборони та МВС, але фактично – у нашому розпорядженні. Сухими пайками ми також їх забезпечуємо, як і спальними мішками, бронежилетами, формою. Всім, окрім зброї, тому що на зброю треба отримувати наряди.

Це не б'є по кишені?

— А що робити? Зате люди на Дніпропетровщині спокійно гуляють із дітьми, не бачать війни. Це всього лише гроші. Залучаємо спонсорів, кажемо: "Дайте, скільки можете. Ми вам за це будь-які послуги адміністративні надамо. Податкову приберемо, пожежників".

Раніше ваше ставлення до грошей було інакше: "Гроші – це мірило свободи. Що більше маєш – то довший твій ланцюг". Тобто вони для вас перестали бути цінністю?

— Мабуть, перестали. Одна річ – коли приходиш у владу по гроші, а інша – після бізнесу. Це еволюція. Раз уже так вийшло – думаю, ми якось знайдемо спосіб, де взяти потім.

Тобто, зиск якийсь матимете?

— Я не кривитиму душею й не казатиму, що ми тут – безсрібники. Ми сподіваємося, що знайдеться вдячна тема, де зможемо чесно заробити. Це ж справедливо? Так.

ПРОЩАЮЧИСЬ, ЗВЕРТАЄМО УВАГУ НА ЄДИНУ СЕРЕД ПАПЕРІВ НА РОБОЧОМУ СТОЛІ КНИЖКУ: РОСІЙСЬКЕ ВИДАННЯ "ДОБРОБУТУ ДЛЯ ВСІХ" ЛЮДВІГА ЕРХАРТА – міністра економіки й канцлера Німеччини в середині минулого століття.

— Ця книжка про те, що для покращення стану економіки треба підвищити платоспроможність населення. Особливо це важливо в неспокійні часи – щоб не було революції бідних. Ми змусили всі підприємства області підвищити людям зарплату на 20 відсотків. Це зробив "Приват", зробили і всі решта. ­Людям треба дати якусь копійку в кишеню – хай підуть у ресторан, витратять на таксі, сорочку куплять. Зараз воюю в цьому плані з Криворіжсталлю. Індійські власники пручаються. Але в нас є для них відповідь. Їхні ж працівники їх же на роботу не пустять. Кажу тамтешнім профспілкам: "Готуйтесь. Не підвищать платню – зберемо мітинг перед їхнім офісом. Власник повинен ділитися з робітниками".

Якщо вдасться – нова влада Дніпропетровщини "влюбить" у себе ще кількадесят тисяч людей.

 

Зараз ви читаєте новину «"Взяв автомат і кажу: "Ану, суки, ставайте до стінки. Доки ви набиваєте кишені, там люди гинуть"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

27

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Loading...
Голосів: 686
Голосування Нову поетичну збірку кого з українських поетів ви б хотіли прочитати?
  • Оксана Забужко
  • Юрій Андрухович
  • Віктор Неборак
  • Василь Герасим'юк
  • Кость Москалець
  • Іван Малкович
  • Ліна Костенко
  • Олександр Ірванець
  • Наталка Білоцерківець
  • Василь Голобородько
  • Ваш варіант у кометарях
Переглянути
имя наталия