Раніше так нападали на білих. Ті повтікали. Нам легше не стало

За квітень у Південно-Африканській Республіці вбили семеро іноземців

Із початку квітня у містах Йоганнесбург і Дурбан в Південно-Африканській Республіці вбили сім іноземців. Напади на немісцевих почастішали після того, як король зулусів (представники племені банту, які мешкають в Південній Африці, тубільці. – "Країна") 67-річний Гудвіл Звелітіні сказав під час футбольного матчу в Дурбані: "Час позбутися вошей. Мігранти мають пакувати свої валізи та їхати геть". Пізніше запевняв, що його слова вирвали з контексту. Три тижні південноафриканці з бідних районів грабували магазини емігрантів і нападали на них на вулицях. Вихідці із Сомалі, Ефіопії, Зімбабве, Пакистану змушені були переїхати в інші міста. Але деякі вийшли захищатися на вулицю зі зброєю. Нападники переконані, що мігранти забирають у них робочі місця. У ПАР 25 відсотків населення – безробітні. Президент країни Джейкоб Зума засудив насильство. Долучив до охорони порядку армію

Емануель СМІТ (ім'я вигадане заради безпеки), 23 роки, юрист, Йоганнесбург:

– Таких проявів ксенофобії за моєї пам'яті у Південній Африці не було. Живу тут 20 років. За рівнем насильства щось подібне сталося під час Мариканських протестів у 1960-х. Тоді військові вбили 47 людей. У бідних районах постійно відчувається ксенофобія. Поліція уникає цього поняття. Хоча з минулої п'ятниці почав працювати підрозділ із запобігання вбивствам, зґвалтуванням і нападам через расову ненависть.

Ксенофобія процвітає через безробіття. "Приїжджі" забирають робочі місця у місцевих. Іноземці менш вимогливі до роботодавців.

Кілька років тому мережа швидкого харчування випустила рекламу проти ксенофобії. Головне питання ролика – хто є насправді мігрантами в Південно-Африканській Республіці. Адже в країні дуже багато приїжджих – з інших країн Африки, Європи, Азії. Важко серед них вирізнити істинних місцевих. Ролик був дуже популярний в інтернеті, тож не все втрачено.

 

Лілі РОМАН, 45 років, кондитер, Преторія:

– У нас побили прибиральницю. Відібрали в неї тижневий заробіток. А в жінки на руках божевільна мати й двоє маленьких дітей. Чоловік пропав безвісти, коли тікали з Сирії.

Ми більше двох тижнів не могли знайти людину на це місце. Дуже важко, вранці треба виходити о 4-й. Суна погодилася. Просила щодня тільки тістечка для дітей. Після побиття вийшла на роботу вранці. Вимісила хліб, допомогла мені з кремом. Тоді колега повіз її в лікарню, бо щось йому не сподобалося. Виявилося, у неї у двох місцях зламана права рука.

Джонатан ОУКЛІ, 56 років, викладач, Йоганнесбург:

– У наших проблемах постійно винні білі, приїжджі, чорні. Після Кубка світу з футболу стадіони понищили. Що могли віддерти – віддерли. Їдеш бідним районом, а там старі жінки сидять на кріслах зі стадіону. Коли якийсь безумець хоче відкрити бізнес, будмайданчик запускають десь із третього разу. Перші два розкрадають усе – до останньої лопати піску.

Кілька років тому так нападали на білих. Пригадали їм апартеїд. Білі повтікали. ­Однак нам легше не стало.

Шанон ФІНЛІ, 29 років, волонтер, Кейптаун:

– Працюю в школах у бідних районах. Діти не хочуть вчитися, не ставлять перед собою ніяких цілей. Ми пропонували хороші стипендії, можливості отримати освіту в США. Я роздала 300 брошур. Більшість опинилися в найближчому смітнику.

Нам потрібна була прибиральниця в гуртожитку, бо в деяких кімнатах зупиняються всього на кілька днів. Місцеві не хотіли. ­Домовилися із зімбабвійкою. Минулого тижня нам розбили вікна й понаписували гидоту на дверях.

Лякає те, що такі спалахи повторюватимуться. Адже в бідних легко виплекати сліпу лють.

23 мільйони не мали права голосувати

Із 1948 до 1991 року в Південно-Африканській Республіці панувала офіційна політика расової дискримінації темношкірого населення. Правила апартеїду:

1. Кольорове населення, а саме: негри, банту, індіанці, метиси – не мали права голосувати. У 53-мільйонній країні їх було 23 млн.

2. Заборонялися змішані шлюби.

3. За законом, на пошті ­неєвропейці і європейці стояли у різних чергах.

4. Існували окремі заклади для білих і небілих.

5. Заснували спеціальні райони – резервації для чорних. Переселили туди 150 тис. чоловік.

6. Чорні не могли перебувати в одних автобусах із білими.

7. Темношкірі не мали права володіти землею.

×