Марина Врода перемогла в Каннах
Для кінопроцесу в країні одна короткометражка нічого не вирішує. Але нагорода фестивалю класу "А" дає надію молодим режисерам. Вони бачать перспективу, вмикається внутрішня мотивація. Через рік після пальмової гілки Ігоря Стрембицького 2005-го в прокат уперше вийшло п'ять українських картин. Наступного року ефект може повторитися.
Україна підписала угоду про спільне виробництво з Францією
Франція - законодавець мод в копродукції. Підтримують молоді кінематографії, активно імпортують режисерів. Полюють на них по світу, вирощують. Приклади - грузин Отар Іоселіані, іранець Аббас Кіаростамі. З останніх - полька Малгожата Шумовська, яка вже зняла у Франції картину із Жульєтт Бінош.
Копродукція - найперспективніший шлях розвитку українського кіно. Франція - величезний кіноринок з розвиною глядацькою культурою. Достатньо інтелектуалів, які дивляться таке кіно, яке в Україні не покажеш. Вони не бояться похмурих соціальних історій, їм здається, що ті можуть і розважати.
Ефект від угоди про копродукцію можна буде відчути за два-три роки.
Держава профінансує 34 проекти
Галузь почала все далі відходити від радянської моделі фінансування й наближатися до європейської. Раніше часто гроші виділяли, а їх ніхто не бачив. Наступного року 34 проекти-переможці державного конкурсу вийдуть у прокат, братимуть участь у фестивалях. У кінобізнесі є правило 10 відсотків. Із відзнятого монтажного матеріалу тільки десята частина увійде у фільм. Дев'ять із 10 картин у прокаті проваляться. За цим правилом, наступного року можна очікувати на три гучних кіноподії.
Внутрішній ринок замалий, аби відбити вкладене навіть у малобюджетний фільм. Простіше не знімати. У нас 340 екранів на 46-мільйонну країну. В Росії - три тисячі на 150 мільйонів. Середній українець ходить у кіно трохи частіше разу на рік. І необов'язково він обере український фільм.
Задача держави - створити умови, щоб кіноіндустрія відбулася. Якщо в країні нема кіно - це те саме, що нема громадського транспорту, а люди користуються горщиками замість унітазів.
Виникла "Українська кіноасоціація"
Це - громадська організація, яку зареєстрували цьогоріч і до якої мають увійти основні кінокомпанії. Вона буде незалежна від держави, але допомагатиме вирішувати проблеми. Наприклад, виробників кіно звільнили від ПДВ. Однак кіновиробництво не дешевшає - бо підрядники й далі сплачують цей податок. Поодинці подібні юридичні проблеми не вирішити. Для цього потрібна асоціація.
Починати варто з короткометражок
Це - найпростіший спосіб, який продюсери Ігор Савиченко і Володимир Тихий знайшли для усунення пробілів у кіноосвіті. Перед повнометражним фільмом режисер має зняти ряд короткометражок, поїздити на фестивалі. Мирослав Слабошпицький зняв "Глухоту" для альманаху "Мудаки. Арабески". З нею потрапив на "Берлінале". Тепер працює над двома повнометражними фільмами. Це "Прокляте місто" про Чорнобиль за державні кошти й картина про інтернат для глухонімих дітей на грант міжнародного фонду Hubert Bals. Ніхто йому не довірив би їх без короткометражок. А так видно почерк режисера.
Почали знімати альманах "Україно, goodbye!" Він складається з об'єднаних однією темою 30 картин. У кінотеатрах покажуть 12. Одна-дві з них напевне стануть подією, причому для різних аудиторій - різні.
"Що робити, якщо любиш двох жінок?"
Фільми, що вийдуть 2012-го
Кіноальманах "Україно, goodbye!", продюсер Володимир Тихий.
30 короткометражок від різних режисерів про причини масової еміграції українців.
- Першого дня мали знімати довгий підземний коридор у крематорії, - розповідає режисер короткометражки "Без ГМО" Лариса Артюгіна. Герой її фільму вирощує помідори на балконі й удобрює їх попелом із крематорію. - Приїхали рано-вранці. Потрібних нам працівників ще не було. Довелося самій вирушити на катафалку під землю. Бадьорість моя різко випарувалася, коли раптом стало дуже холодно і тихо. Я опинилася посеред порожнього тунелю, де навіть мобільний не ловив. Але під кінець зйомок освоїлися, роззнайомилися з усіма. Один патологоанатом навіть розповів історію, дуже подібну до нашого сценарію.
"Параджанов", режисер Олена Фетісова
Картина про життя режисера Сергія Параджанова. Спільне виробництво України, Франції, Нідерландів, Вірменії і Грузії. Головну роль грає француз вірменського походження Серж Аветікян.
- Усі сумніви щодо актора необґрунтовані, - каже консультант картини, режисер Роман Балаян. - Він жив у Вірменії до 15 років, потім переїхав до Франції. Тому про життя в СРСР знає не з чуток. Те, що він не схожий на Параджанова, нормально. Ми й не хочемо створювати копію. Адже людей, які знали режисера особисто, сьогодні залишилося не більше сотні. І не для них стрічка, а для глядачів. Головна тема сценарію - як Параджанов знімав фільми. У стрічці також будуть в'язниця й болісні допити. Але показані дуже тонко, інтелігентно.
"Кінопроби. Однокурсники", режисер Кіра Муратова
16-й повнометражний фільм 77-річної одеситки.
- Режисерку цікавить, як поводитимуться різні люди за однакових обставин, - говорить продюсер Олег Кохан. - Герої фільму не бачилися 10 років. Чоловік опиняється в місті, де живе його юнацьке кохання. Заходить у гості за порадою: "Що робити, якщо любиш двох жінок?" Ситуація повторюється тричі, з різними парами.
"Прокляте місто", режисер Мирослав Слабошпицький
Картина про сьогодення Чорнобильської зони.
- 15 років тому працював у агенції ЧорнобильІнтерІнформ при МНС. Бачив усе, що можна побачити в зоні. Літав над саркофагом, зазирав у реактор, - розповідає Слабошпицький. - Від фільмів про реконструкцію аварії й передач про самоселів мене вже нудить. Хочу зняти про відчуття, які виникають у зоні. Наприкінці 1990-х народ рвався туди як у найкраще місце на землі. Їхали від дружин з коханками - попити горілки, сходити в лазню. Такі "чорнобильці" нагадували геологів чи альпіністів.
3 
1
Коментарі