"Якби ми мали одну Українську православну церкву, не було б анексії Криму й війни на Донбасі"

2

ВІДБИТИ ЗОВНІШНЮ АГРЕСІЮ, ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ І ПРОВЕСТИ РЕФОРМИ МАЄ УКРАЇНА, ЩОБ СТАТИ СПРАВДІ СИЛЬНОЮ І ЗАМОЖНОЮ, – КАЖЕ ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ ФІЛАРЕТ

Під час Революції гідності українські церкви проявили єдність і одностайність, ставши на бік народу. Чому так сталося?

– Кожна церква має захищати свою паству, говорити правду. Президент Янукович обдурив український народ. Упродовж року готувалися до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Навіть коли торік влітку святкували 1025-ліття Хрещення Київської Русі, наголошували, що вона ще в часи князя Володимира прийняла християнство, аби ввійти в християнську Європу.

Несподівано Янукович відмовився від курсу на євроінтеграцію. Це викликало обурення. Студенти перші відреагували. Першими й постраждали. Далі події набирали обертів. Ми відкрили свої храми всім жертвам Майдану. ­Навіть операції в храмах лікарі проводили. Адже в лікарнях людей арештовували. Це все вело до єдності церков – єдності в допомозі людям.

Чи був тиск із боку тодішньої влади за те, що Київський патріархат одразу став на бік народу?

– Під час Майдану тиску я не відчував. Складно було 2010 року. Тоді Патріарх Кирило хотів ліквідувати розкол в Україні, заручившись підтримкою Януковича. Добивався, щоб вся українська церква підпорядковувалася Москві. Почали захоплювати наші храми. Агітували людей переходити до Московського патріархату. Ми стали звертатися до громадських організацій, політичних партій, своїх парафіян в Америці, Канаді, Європі. Прохали, аби ті повідомляли, що в Україні порушують права людей, свободу совісті. Був спротив. І влада відступила.

Було й таке, що поважні особи з московського керівництва пропонували, аби я сприяв вступу України до Митного союзу. Обіцяли під моїм керівництвом об'єднати українські церкви Київського й Московського патріархатів – але з підпорядкуванням Москві. Я відмовив. Сказав, що Україна – незалежна держава, тож і українська церква не має від когось залежати. Опісля зі мною вже ніхто не боровся. Знали, що не переможуть.

Яке рішення під час Революції гідності вам далося найтяжче?

– Жодних сумнівів під час революції не було. Свій вибір я зробив ще 1992 року. Тоді на Соборі в Москві мене змушували відмовитися від Київської кафедри. А потім позбавили її на так званому Харківському соборі. Обрали сюди митрополита Володимира. Виникло запитання: що робити далі? Я обрав шлях об'єднатися з автокефальною церквою і створити Київський патріархат.

Ще рік тому ніхто би навіть не припустив, що укра­їнці здатні на таку жертовність. Як поясните це?

– Ми хочемо все пояснити, виключаємо з історії та сучасності Бога. Немов він не існує. Або ж живе лише на небесах. А на землі – ми господарі.

Бог дав нам незалежність як манну небесну. Ми за неї не воювали, кров не проливали. Тепер Всевишній випробовує нас: достойні ми мати незалежну державу чи не достойні. Посилає нам випробування. В тому числі й в образі Путіна. Своєю жертовністю, стражданнями доводимо, що достойні. Вмираємо за державу. Це невидимий бік дійсності. Сьогодні відбувається об'єднання всього українського народу. Добровільні батальйони їдуть на війну. Здавалося б, яка справа галичан до долі Донбасу? Їдуть туди, бо захищають свою українську землю. Народ проявив милосердя – збирає пожертви на потреби армії. Це дуже зближує.

Які виклики перед українцями тепер, після Майдану?

– Майдан свою місію виконав: скинув злочинну владу. Нині зовнішня агресія – найбільша небезпека. Для того, аби Україна була сильною, треба провести реформи. Насамперед, подолати корупцію. Є велика недовіра до влади, її чесності. Це наш другий ворог. Здолаємо його – матимемо шанс на краще життя.

Які найбільші духовні проблеми українського народу?

– Перше – розділення церкви на Московський і Київський патріархати. Якби ми мали одну Українську православну церкву, не було б анексії Криму й війни на Донбасі. Церква виховала б свою паству в патріотичному дусі. Де Київський патріархат сильний, там сепаратистських настроїв немає. Де слабкий – є.

Путін свого часу сказав, що гарантія безпеки Російської Федерації – ядерна зброя і Російська церква. Так і в нас має бути. Уже нині Путін на весь голос говорить, що в Україні почалося переслідування Московського патріархату. Мовляв, захоплюють храми. Цю неправду поширюють, аби розпалити релігійну ворожнечу. Не хочуть, щоб були єдині в захисті своєї батьківщини.

Що ж насправді відбувається?

– Віруючі Московського патріархату, чуючи антиукраїнські проповіді у своїх храмах, переходять у Київський патріархат. Москва ж трактує такий добровільний крок як захоплення. Це не так.

Що заважає українському православ'ю об'єднатися?

– Ще на Майдані люди вимагали церковної єдності. Народ то хоче, а духовенство і єпископи – ні. Бояться, що Москва їх покарає, позбавить сану, скине з керівництва єпархії. Тому мовчать. Дорікають, що інші православні церкви не визнають Київський патріархат. Тому, за їхніми словами, не приєднуються. Визнання приходить із часом. Патріарх Константинопольський Варфоломій сказав, що Українська церква має право на автокефалію. Але попередньо хоче, щоб ми об'єдналися. Москва це знає. Робить усе, щоб цього об'єднання не було.

Держава може на це якось впливати?

– Не може. Держава наших проблем не розв'яже.

На якій стадії перебуває діалог між Українською православною церквою Київського патріархату й Московського патріархату?

– Діалогу немає. Створили комісію, яка ні разу не збиралася. Навіть якщо би й зустрілися, то це були б самі слова, без діла. Вони не можуть відокремитись від Москви. Вплине лише народ. Перехід парафій. Можуть залишитися з порожніми храмами.

А з митрополитом Онуфрієм, який очолив Москов­ський патріархат, маєте хоч якесь спілкування?

– Ми входимо у Всеукраїнську раду церков. Там спілкуємось. Близько контактувати зі мною бояться. Москва хоче ізолювати Київський патріархат. Якщо наш священик спілкується з кимось з єпископів чи священиків Московського патріархату, то зразу їх здають, пишуть лист до вищого керівництва. Мовляв, розмовляли з "розкольниками". З Онуфрієм не один раз віч-на-віч говорили. Ще до його обрання. Тема була про вступ України в ЄС. Він був проти. Тому що Москва проти. Надто послушний. На об'єднання не піде.

Часто саме вас називають головною перепоною об'єднання. Мовляв, священики та єпископи Московського патріархату не погодяться перейти під ваше керівництво.

– При мені ніколи Київський патріархат не приєднається до Московського. Ніколи. І вони це знають. Тому й називають мене головною перешкодою.

Відійшли б від керівництва церквою взамін на визнання Вселенським патріархом єдиної української автокефалії?

– За чесної умови пішов би на таку жертву. Першим сигналом такої готовності був би Собор Української православної церкви Московського патріархату, де б оголосили про від­окремлення від Москви. Тоді на рівних правах об'єднались би з Київським патріархатом.

А як бути з єпископами, єпархіями, що в обох церквах дублюють одне одного?

– Можна було би області розділити на декілька єпархій. Тоді кожен єпископ керуватиме своїми районами. Однак у Московському патріархаті на це ніколи не підуть.

Але ж там є й проукраїнське ядро єпископів. Ті ж Олександр Драбинко чи Софроній Черкаський.

– Так, є. Але існує страх. Був колись такий Феодосій Дикун – покійний архієпископ полтавський. Ще в радянські часи, коли ми були Українським екзархатом Московського патріархату, він мені постійно говорив, що Україні треба автокефалію. В умовах СРСР це було нереально. Коли ж Україна стала незалежною, я сказав цьому владиці: от тепер настав той час, час автокефалії. А він залишився при Москві. Мало того. Коли помер Патріарх Мстислав, Дикуну запропонували стати Патріархом Київським. Не погодився. Лукавство і лицемірство: на словах одне, а на ділі – інше.

Чи сильний вплив Московської церкви на Вселенське православ'я?

– Великий. Москва погрожує, що в разі визнання Київського патріархату розділить усе православ'я на дві частини. Перестануть спілкуватися. Буде розрив молитовного єднання. Вселенський патріарх цього не хоче. Терплять зло заради того, аби не сталося ще більшого лиха – розколу.

Які найбільші проблеми сучасного православ'я?

– Боротьба триває між Константинополем і Москвою за першість. По честі та історичності перший – Константинопольський патріарх. За кількістю парафіян – лідер Росія. Своєю більшістю вона й тисне. Якби українську церкву визнали, то РПЦ наполовину скоротилася б. Впливу такого більше не мала б. Адже українська церква за розмірами така ж, як і російська. Варфоломій це розуміє. Каже, аби ще потерпіли. Рано чи пізно будемо автокефалією.

Які нині стосунки УПЦ Київського патріархату із греко-католицькою церквою?

– На початку 1990-х були гострі. Йшла боротьба за храми на Галичині. З часом кожна громада побудувала нові церкви. Ворожнеча припинилася й усі примирилися. Зараз у нас хороші стосунки з Українською греко-католицькою церквою, бо і ми, й вони стоїмо на спільних державницьких позиціях.

УГКЦ цього місяця святкуватиме 25-ліття свого виходу з підпілля. Ви у 1970–1980-х були митрополитом Київським і Галицьким й очолювали Український екзархат Московського патріархату. Що ви знали про це підпілля тоді?

– Були підпільні греко-католицькі священики. Як мені відомо, на Галичині їх налічували близько 150. Всі вони були під ковпаком КДБ. Органи про них знали. Священики опікувалися віруючими, які залишилися греко-католиками, не перейшли до православної церкви. Відправляти богослужіння по квартирах, на кладовищах.

Можна утворити помісну українську церкву, щоб вона була в сопричасті і з Римом, і з Константинополем? Щоб і УГКЦ до неї долучити.

– Цю ідею висловлював кардинал Любомир Гузар. Але такого не буває. Або ви з одним, або з іншим. Для сопричастя з Римом і Константинополем треба, аби вся церква римо-католицька і православна об'єдналися в одну церкву Христову. А для цього римо-католицька церква має відмовитися від папства як догмату. Вона вчить, що римський єпископ – Папа – глава всієї вселенської церкви, намісник Христа на землі. Тобто там, де немає влади папства, – немає і церкви. Православні такого догмату ніколи не приймуть.

Хоч нині Патріарх Константинопольський Варфоломій постійно спілкується з Папою Римським Франциском. Але на рівні церков-­сестер. Аби реальне об'єднання відбулося, треба повернутися до стану першого тисячоліття. В той час римський єпископ був першим по честі, другий – Константинопольський, третій – Олександрійський, четвертий – Антіохійський, п'ятий – Єрусалимський. Ніхто з них не претендував на лідерство. До такої моделі треба повернутися.

З ким із греко-католицьких владик найчастіше контактуєте?

– Найчастіше – з Любомиром Гузаром. Також зі Святославом Шевчуком, Софроном Мудрим. Здебільшого з греко-католиками спілкуюся, коли буваю на Галичині. Порушуємо різноманітні теми. Однак про об'єднання не говоримо. Знаємо, що це – нереально.

Враховуючи всі суперечності, як українським церквам розвивати діалог порозуміння?

– Перший і головний крок – УПЦ МП відокремитися від Москви. Тоді не має ніяких перешкод об'єднатися в одну церкву. Буде визнання всіма іншими православними церквами. В результаті УГКЦ відокремиться від Рима. Таким чином православні й греко-католики стануть єдиною автокефальною православною церквою. Греко-католицька церква утворилася, бо українці не мали держави. Тепер ця причина ліквідована, маємо незалежну ­Україну. Причина для розділення відсутня. УГКЦ існує 400 років, а 600 років до Берестейської унії ми ж були разом.

Русь остаточно охрестилася за часів князя Володимира. Київська митрополія простягалася від Чорного моря до Балтійського й Північного. Сюди входила й теперішня Росія, і Білорусь, і Прибалтика, частина Польщі. 1596 року православні єпископи ухвалили Берестейську унію, за якою Київська митрополія визнала першість Рима. Така була умова: в обмін на підпорядкування Папі православні єпископи отримували місце в польському Сеймі. Народ на це не пішов, залишився вірним Константинопольському патріархові. Таким чином велика Київська митрополія тоді розділилася.

Що Україну чекає далі?

– Перемога. Україна – жертва агресії. Бог же ніколи не допомагає злу. Завжди на боці скривджених, правди й добра. Ми засвідчили своє миролюбство: позбулися ядерної зброї, в Криму не оборонялися. Росія ж захопила нашу території, тепер воює на Донбасі. Мабуть, забули, що світом керує Бог і карає винних.

Україну чекають кардинальні й болісні реформи. Як людям витримати тяжкі часи, не зневіритися?

– Перспектива в України добра. Афонські старці, натхненні Духом святим, кажуть, що Україна переможе. Увійде в Євросоюз. Останній розділиться на дві частини – західний і східний. У східному Україна буде головною країною. Нині потрібно боротися. Спершу захистити країну. Друге – подолати корупцію. Тоді й зарплати будуть нормальні, і Захід нам довірятиме й допомагатиме. А тимчасові економічні труднощі треба перетерпіти.

×