Виставу "Садок вишневий" за п'єсою російського класика Антона Чехова почали з корейської пісні "Аріран". На сцені Київської малої опери з люку піднімається актриса Лі Берлінська. Вона за національністю кореянка, вбрана в народний стрій. Співає про нещасливе кохання. У виставі грає служницю Дуняшу, яку кинув лакей Яша.
"Вишневий сад" Чехова поставив Андрій Крітенко, 53 роки. Режисер — киянин, багато років працює в Німеччині. Ставить вистави, викладає акторську майстерність Вищої школи музики та виконавчого мистецтва в Штутгарті. 5 років тому створив у Києві театр КРОТ. Ставлять переважно п'єси художника та драматурга Леся Подерв'янського - "Сни Василіси Єгоровни", "Павлік Морозов", "Звіри".
"Я бачу багато паралелей сучасного українського життя з реаліями 100-річної давнини, відображеними у Чехова. Як і герої п'єси, частина молодого покоління зараз живуть за рахунок батьків і накопичених до них капіталів. Інші молоді люди власною працею та ініціативністю несподівано для оточення стають фінансово успішними і переходять до вищого соціального класу. Фабула п'єси збігається з сучасними українськими реаліями. Це — складна економічна ситуація і те, як люди різних статків і статусів справляються з нею. І, звичайно ж, кохання", — розповідає Андрій Крітенко.
Герої "Вишневого саду" Чехова — зубожілі поміщики Любов Раневська та її брат Леонід Гаєв. Вони щойно повернулися з Парижа до родинного маєтку. Його мають продавати на торгах за борги. Купець Єрмолай Лопахін хоче викупити маєток і урятувати Раневську від зубожіння. Вона ж сумує за своїм коханцем, який ошукав її і лишився за кордоном. Дві її дочки Ганна і Варвара думають про те, як вигідніше вийти заміж.
"Мені стало нецікаво відправляти головну героїню до Франції. У нашій постановці вона повертається з Португалії, а у фіналі знов від'їжджає до Лісабона. Португалія — дивовижна країна, у якій ми віднайшли фантастичні паралелі з Україною. Наприклад, я для себе відкрив, що ставлення бразильців до португальців майже таке саме як у росіян до українців. Це — імперська параноя і неповага. Португальці створили Бразилію, яка не зрозуміло чому вважає Португалію молодшою сестрою. Португальський інформаційний простір потерпає від засилля бразильської культури".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Режисер п'єс Леся Подерев'янського поставить Чехова
Співачка Алла Московка (ALLOISE), за словами режисера, побачила музичні паралелі між українськими народними піснями і португальськими фаду. Знайшла там спільну мелодику і можливість їх поєднати. На цей творчий пошук її спрямував Андрій Крітенко. Режисер багато років жив у Португалії і на одній із репетицій згадав про цей цікавий музичний стиль. Головні настроєві мотиви фаду, як і значної частини українського пісенного фольклору, — самотність, ностальгія, та любовна меланхолія.
У постановці Андрія Крітенка купець Лопахін представляє свій проект порятунку від зубожіння Раневської, демонструючи їй пластиліновий мультфільм. Він нещодавно став заможний і активно примножує статки. Після презентації Лопахіна відеоряд проектору показує глядачеві як він виходить з маєтку, сідає у не нову Audi і їде на потяг. Раневська читає телеграми від коханця з Португалії з телефону китайської марки Meizu. На ньому ж вона гортає фото, які глядач бачить на екрані через проектор. Ранtвська згадує історію кохання, залишає чи видаляє фото. Мультфільм для презентації проекту Лопахіна спеціально на замовлення робили аспіранти Харківського педагогічного університету ім. Сковороди.
"На мій погляд, будь-яку нормальну людину має нудити від традиційного "прочтения Чехова", де усі персонажі високоінтелектуальні і моральні, — каже журналіст Микола Вересень. У виставі він грає 87-річного лакея Фірса. — Мені дуже хотілося, щоб мій герой Фірс не виглядав представником соціалістичного реалізму. Як це було у радянських постановках. Традиційно цей персонаж зображали як "свидетеля века". А у виставі він переважно говорив про "залишки старого світу". Насправді Фірс — такий собі напівпришелепкуватий дядя. Очевидно, ідіот. Але у кожній родині поміщиків кінця XIX, початку XX століття був такий ідіот. Тому цей персонаж важливий".
"Садок Вишневий" варто дивитися українському глядачеві. Щоб на власні очі побачити, що таке постмодерний театр. І як робиться мистецтво другої половини ХХ, першої половини XIX століття. Постмодерн — це суцільне цитування. Бо світ уже все закінчив. Мистецтво сталося. А тобі лишається тільки знаходити вдалі поєднання цитувань. Тому ти береш щось базисне як, наприклад, пісню "Садок вишневий" на слова Шевченка, вкладаєш туди зміст Чехова і додаєш ще щось від себе, — говорить Микола Вересень. - Одну п'яту від того, що побачили глядачі, придумав я. Наприклад те, що Фірс вимовляє свою останню репліку "Забыли!", коли усі поїхали й лишили його, не з трагізмом, а із задоволенням. Бо, нарешті він може спокійно пожити. Відпочити, доки триває процедура зміни власника маєтку. Так і відбувається творчий процес постмодерного театру — хтось вигадує музику, хтось слова, хтось поєднує на перший погляд несумісні музичні стилі, як це зробила Алла. Взагалі акторство — не моя професія. Колись ми разом з Андрієм Крітенком сиділи на кухні у Подерв'янського й випили багато горілки. І вони сказали "будеш грати генерала Власова у "Павліку Морозову". Так я опинився у театрі КРОТ. Був би тверезіший — відмовився б. Але я тут і роблю це, бо мені подобається".
За словами Миколи Вересня, "останній цвях" — остаточна форма й наповнення постанови — були визначені за годину до прем'єри. "Хоча творчий пошук на цьому не закінчився. Наприклад, о 18:15, за 45 хв до початку прем'єрного показу, вирішили, що сокира з голови Фірса у фінальних сценах стирчати не буде. А перед виставою Крітенко підійшов до мене зі словами: "Лиши її. Тобі личить".
6 
4880
Коментарі