Фотограф Оксана Тисовська 5 років знімає високохудожні фото природи і людських стосунків. Каже, що дійсно цінне фото розповідає історію про людину, а не просто документує її в певну мить життя.
- Вдати почуття для фото неможливо. Вони або є, або їх немає. Найскладніше фотографувати, коли людина намагається бути не собою. Краса – одночасно об'єктивне і суб'єктивне поняття. Існують всім відомі критерії класичної краси. А є щось, що не піддається жодній формулі чи схемі. Коли людина не відповідає цим критеріям, але світиться зсередини і від неї очей неможливо відвести. Краса - це гармонія. У мене у ставленні до дуже багатьох речей є критерій: чіпляє - не чіпляє. Часто людям хочеться просто "красивеньких фоточок". Але такі фото цікаві лиш у той момент, коли їх знімають і відразу переглядають. Через 5 років це нікому не буде цікаво. Найважливіше у фото - це щоб через 10-20 років люди могли згадати, "які ми були і що відчували". Фотографії формують спогади. Раніше була традиція: сім'я щороку мала сфотографуватися разом. Зараз ми маємо більші технічні можливості, але ми не робимо таких фотографій. Що там казати, я сама цього не роблю для своєї сім"ї.
Як спонукати людину розкритися на камеру?
Люблю процес, коли людина розкривається під час фотозйомки. Кожна людина має відчути, що вона вам справді цікава. Щоб зняти людину - треба cправді хотіти "розкрити"людину, дізнатись, що вона любить читати, які фільми переглядати, яку музику слухати, про що мріє. Відразу відчуваю, коли людина на одній зі мною хвилі. Не всі звикли виявляти свої почуття на камеру, але якщо вони є, то виявляться. Одне з найбільших задоволень і винагород після зйомки – коли людина каже, переглядаючи фотографії: о, так це ж я зсередини.
Кого знімати легше - пару, чи одну людину?
Пару знімати легше, бо ти маєш просто передати те, що є між ними. Люди в кадрі вже взаємодіють між собою і проявляють почуття. Портретна зйомка важча, бо сам маєш розкрити людину. Шкода, що в нашій культурі чи не прийнято, чи не звикло замовляти не лише весільні зйомки, а і фотосесії пар, що вже давно разом. Коли стосунки пройшли перевірку часом і життям, а люди переплелись корінням і це відчуваєш і бачиш. Знімати людей зі зрілими стосунками - круто.
Чи достатньо природного світла для того, щоб фотограф міг поекспериментувати з образом?
Нічого досконалішого й красивішого за природне придумати неможливо. Восени мені знімати як дихати хочеться. У жовтні, коли повно барв, відчуття, що треба відзняти все найкраще за один день, бо завтра такого вже не буде. У мене з листопадом і груднем були нелегкі стосунки. Сірість, короткі дні обтяжують, бо я дуже залежна від кількості світла і кольорів. Але коли почала фотографувати, відкрилися очі на красу цих місяців. Листопад лаконічніший за жовтень. Небагатослівний. Разом з листям відлітає багато зайвого, і залишається головне. Строгість, графіка, нічого сентиментального. Люди в листопаді стають вдумливіші. Тому в листопаді хочеться знімати не так чуттєві, як характерні портрети, в чомусь драматичні. Фотографія навчила не поспішати, змусила спинитися - задуматися, побачити, переосмислити. Коли я вперше взяла в руки "дзеркалку" і почула звук затвора, зрозуміла, що вже не можу без цього жити. Воно мені як музика.
3 
4880
Коментарі
1