Лідер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук поділився своїми спогадами про події Революції Гідності, що вплинули на нього найбільше, повідомляється на офіційній сторінці гурту у Facebook.
"Дуже сильне враження справила на мене неймовірна кількість людей, яка зібралася на Майдані 1 грудня 2013 року після нічного розгону й побиття студентського мітингу під стелою в ніч на 30 листопада.
Звісно, з самого ранку поїхав на Хрещатик, в центр міста. Мені просто чудом вдалося опинитися в центрі цього величезного зібрання сотень тисяч, а може й мільйона, людей. На Майдані була створена така собі імпровізована трибуна на звичайній вантажівці, і я також тоді зміг сказати промову, абсолютно спонтанно. І це я запам'ятаю на все життя.
До речі, була ще одна річ, раніше за часом. Коли виступав перед студентами в листопаді на Євромайдані, я закінчив свою промову словами: "Все тільки починається". Насправді, я мав на увазі і хороше, і погане. Я й тепер повторюю ці слова, бо для мене це не якісь погані передчуття, а швидше керівництво до дії для всіх нас. Нам потрібно активно змінювати країну, не чекаючи поки хтось там інший зробить це за нас.
Надзвичайно сильним враженням став для мене вечір чи ніч з 10 на 11 грудня 2013 р. Я вже практично збирався лягати і, звісно, як усі ми в той час, проглядав стрічку новин і саме на Український правді прочитав повідомлення великими літерами – ПОЧАВСЯ ШТУРМ МАЙДАНУ.
Включив 5-й канал, побачив що відбувається в цей час, швидко зібрався, сів в машину, заїхав за своїм водієм і ми разом пішли в епіцентр Майдану. Пам'ятаю ту кількість людей, яка буквально стікалась з усього Києва до центру міста, скільки я там зустрів своїх знайомих. До речі і Пашу Гудімова, й саме тоді у нас викристалізувалася ідея провести концерт саме так, як ми це і зробили за декілька днів, 14 грудня.
Ще один день пам'ятаю дуже добре - 22 січня 2014 року, день, коли вбили Сергія Нігояна. Прочитавши про його загибель, я просто заплакав. Роблю це вкрай рідко, а тут сльози самі йшли: загинула молода, розумна, освічена людина, ще й не української крові. У цьому всьому був символізм – Україна, українці перестали сприйматися по крові, а стали українцями по цінностям.
І останнє, страшний день, трагічна дата – 20 лютого 2014 року. Я пробрався до Верховної Ради (чудом потрапив, бо не маю ніяких посвідчень) і буквально вмовляв знайомих мені депутатів, які наважилися туди прийти і представляли не опозиційний на той момент табір, аби вони зареєструвалися та проголосували за постанову "Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України". І врешті це сталося. Можливо ця постанова не несла на собі великих юридичних наслідків, а от політичні були вкрай важливі.
Що стосується особисто мене, то кардинальних змін не відбулося. Як раніше займався благодійністю, так і тепер це роблю, як до того зустрічався з людьми, спілкувався, так і зараз це роблю. Просто все це стало більш інтенсивним.
А от що справді змінилося, так це мій погляд на громадянське суспільство в нашій країні - ми стали більш активними, більш дієвими. Та попереду в нас ще довгий шлях"
4 
4880
Коментарі