середа, 02 листопада 2016 21:16

Секс, наркотики і кармонадлі - Винничук написав роман про окупований Львів

В харківському видавництві "Фоліо" вийшов новий роман львівського письменника Юрія Винничука "Цензор снів".

Автор: Олена Павлова
  Новий роман Юрія Винничука "Цензор снів" варто читати вже заради самої мови. Наприклад, авіакатастрофу він називає "авіатрощею"
Новий роман Юрія Винничука "Цензор снів" варто читати вже заради самої мови. Наприклад, авіакатастрофу він називає "авіатрощею"

Книгу варто читати вже заради самої мови. І тут не тільки батярські приказки і львівська ґвара. І словничок, для тих, хто нічого не зрозумів. Це якась некастрована радянською лінгвистичною каральною системою українська мова, яка ще й регенерує - заповнюючи у собі порожнини. Наприклад, авіакатастрофу він називає аеротрощею - за аналогією до кораблетрощі. Один з головних героїв - льотчик, або як цю професію називають у книжці - летун. Взагалі, головних персонажів у книжці два - Стефан Шуберт і Андрес Попель. Обидва львів'яни, Стефан має батька-австрійця і мати-українку, Андреас - мати-німкеню і батька-українця. Роман по черзі, за розділами, оповідає то про одного, то про іншого, а інколи вони перетинаються. Часом можна навіть переплутати, про кого йдеться. Обидва авантурники, які відсиділи, і навіть начиталися у в'язниці книжок. Обидва ставали мимоволі або й навмисно "подвійними агентами", але обом при цьому ще й вдавалося триматися насамперед власних інтересів.

Окрім того, що героїв не складно переплутати, часом не покидає враження, що читаєш не новий роман Винничука, а продовження усіх його попередніх текстів. Що існує якийсь універсальний текст Винничука, де бешкетують батяри, рікою ллються наливки, у кав'ярнях ранкову європейську пресу читають зацні пані у капелюшках і поважні пани у маринарках, саме вийшов фільм про Штепця і Тонька, а стильні співачки наспівують модні пісеньки під джазовий акомпанемент. А потім знову грає танґо смерті.

Дія роману розпочинається у 1936-му і активно розгортається до кінця другої світової. Місце дії - польські Ґданськ, Сопот, Сянок і Краків, також є Лондон і трішечки Канади, але найбільше - Львів. Зокрема, готель Жорж, тюрма Бригідки і Янівський концтабір.

"Цензор снів" - авантюрний роман, про польоти над Атлантикою і казино, красивими жінками і шпигунами, погонями і ранами, зрадою та любощами. Нехай вас не лякає слово "цензор" у назві - час на читання книжок герої мають тільки у тюрмі. Або вже на схилі літ. Тема цензури - це невеличкий штришок у потреті головного героя, лише одна грань серед його багатовимірних талантів. Забагато як на одну людину - бо сьогодні він виносить продукти з бази, домішує вапно до молока, підписується ведмедиком з казки на доносах НКВД - а завтра вже цитує Плутарха. Чи Платона. У житті різне буває. Хоча до літератури вимоги щодо достовірності вищі, ніж до реальності. Тому тут інколи хочеться сказати "Не вірю". Але сюжет захоплює - і забуваєш.

А ще це роман про їжу. Про бенкет під час чуми - а саме чуми коричневої - бо за нацистською окупацією ми спочатку спостерігаємо з кнайпи "Під липою", а потім - з шикарної ресторації у готелі "Жорж". Тому що з книжки аж пахнуть всі ці кармонадлі (битки з кісточкою) та завиванці, шницлі і котлети по-київськи, цитринівка і чоколяди, паштети, шинка, вудженина, і меню - не меню, а "Пісня пісень з багатющою панорамою холодних та теплих закусок". А потім кельнер приносить ще "п'ять шнітів з делікатним ковніриком", тобто, 5 кухлів пива з невеликою пінкою. Якби не епізоди з бараків Янівського концтабору, то взагалі могло здатися, що непогані часи були за німців.

Тут не все так одновимірно, як у голлівудських фільмах про шпигунів - де зрозуміло, хто хороший, а хто поганий хлопець. Принаймні головні герої не такі вже й однозначно позитивні персонажі. Органіки надають суперечності людської натури - спочатку здати євреїв до концтабору, а потім обманювати наглядачів, щоб передати - хай навіть продати - їм їжу. З жінок "душу" мають тільки дві героїні - Рита та Ірма. Решта - це "перуки й костюми", як писав Йогансен, де перуки - чудернацька зачіска із червоним гребенем, а костюми - рожевий халат, який часом привідкриває все найцікавіше та засмальцьований халат колишньої коханки, а тепер "товстої бабери". І ще "цицьки, як дині" і "дупці, як кулачок". Повністю негативними героями тут є радянські "визволителі". Ще одне з лексичних багатств роману - "заіванити" хату, тобто, вкрасти - автор вживає саме з їхнім приходом. Ще й шикарну австрійську кухню своїми харчо та чанахами попсували. А найпристойніше товариство у романі перебуває у концтаборі, і дехто навіть з вини головних героїв. Поети й музиканти, найкращі лікарі та вчені, і навіть цілий оркестр. Багато з них - реальні історичні постаті. Тому не випадково на обкладинці книжки - картина Ерно Айзіґа Ерба - львівського художника, що загинув у Янівському концтаборі у липні 1943-го.

Читати роман легко, на одному диханні, нагадує сюжетний фільм чи навіть модний історичний серіал з багатими декораціями. Декорацій тут все ж більше, ніж людської душі - але десь глибше за ними таки порушені серйозні питання - як зрада, пристосуванство, заздрість. Якщо вже зовсім зануритися, то можна навіть почути вагання "тварь ли я дрожащая или право имею". Але ці вагання тривають долю секунди - бо в руках вже пістолет і доводиться стріляти. Або тесак - і треба розчленовувати труп. А потім - знову казино і кармонадлі.

Зараз ви читаєте новину «Секс, наркотики і кармонадлі - Винничук написав роман про окупований Львів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі