"Валенса. Людина надії" польського режисера Анджея Вайди. Фільм-відкриття.
"Фільм хороший, особливо враховуючи, що його знімав 87-річний режисер - наші так не знімають у 60, - каже кінокритик Олександр Гусєв. - Стрічка жива, правильна, добре змонтована, але виглядає дуже згладженою, парадною. Не уявляю, що все відбувалося саме так гладко. Не вистачало якогось контексту, герой Валенси надто вибивається з оточення. Начебто він один створював "Солідарність". Інших учасників не видно. Зовсім трошки показали одну з засновників профспілки Анну Валентинович. Сподобалося, що фільм зробили через інтерв'ю з італійською журналісткою Аріаною Фаллачі, яку Валенса називає "чорноротою бабою". Вона була чудовим журналістом, бойовим репортером, кілька разів поранена у гарячих точках. Відома антифашизмом і підтримкою Ізраїлю. Щодо персонажа Валенси, то він ще більш ексцентричний у житті, ніж на екрані, може щось ляпнути, не соромлячись, він дуже простий, говорить відверто, що про кого думає, тому періодично ставить когось в незручне становище. На жаль, такого лідера в Україні досі нема".
"Іван Сила" українського режисера Віктора Андрієнка. Конкурсна програма "Молодість - дітям". Приз за найкраще режисерське рішення.
"Мій 7-річний братик подивився фільм, потім якось помітила, як він відтискався у своїй кімнаті, - каже 14-річна учасниця журі дитячого конкурсу Владислава Гречкосій. - Дитячі фільми мають змушувати задуматися і бути повчальними".
Інша учасниця журі вважає стрічку почасти нудною.
"Інколи ця історія була затягнута. Наприклад, у середині чи на початку, де хлопчик сидить і їсть 15 хвилин кашу, - каже 12-річна Варвара Лущик".
"Товстий зошит" угорського режисера Януша Саса. Програма "Фестиваль фестивалів".
"Фільм - суцільна дурня. Бо має дуже поганий сценарій, він без сенсу. Автори не мають ніякого уявлення про катастрофу Другої світової війни, - каже кінооператор Ставрос Хацапіс. - Є добре виписані герої, скажена бабуся, батьки, вони у процесі фільму змінилися артистично. Так само мало статися і з близнюками у кінці історії без підлаштованої ситуації. Не обов'язково було їх розділяти, щоби змінити їхні характери. Це не виправдано. Німці у фільмі - суцільні штампи про німецьку ментальність. Вся концепція стрічки карикатурна. Але ж це не іронічна історія, хоча мала в собі багато смішних моментів. Фільм мав бути сильним про серйозну проблему. А вийшов поганим".
"Поза дитини" румунського режисера Каліна Петера Нетцера. Програма "Фестиваль фестивалів".
"Це фільм-переможець кінофестивалю у Берліні про аварію, в якій гине хлопчик. Героїня намагається виправдати свого 34-річного сина, який збив дитину. Телефонує знайомим, пропонує гроші міліції, хоче заплатити за похорони, якусь компенсацію. Тобто маючи гроші і зв'язки можна вбити будь-кого, а потім відкупитися. Ці люди не жахливі, вони звичайні, але не думають про покарання, - розповідає кінокритик Олександр Гусєв. - В одному епізоді герой розмовляє із батьком дитини, у той час мати злочинця сидить у авто і спостерігає за розмовою чоловіків у дзеркало заднього виду. Бачить, як вони спершу мовчки стоять, говорять, а потім подають один одному руки, розходяться, син витирає сльози. Ця сцена без діалогів, камера ніде не лізе в обличчя акторів, але все зрозуміло".
"Такі красиві люди"українського режисера Дмитра Мойсеєва. Міжнародний конкурс.
"Чоловіки часто поводяться так, як головний персонаж Іван, соромляться своїх невдач. Героїня грає на фортепіано, але не Шопена, а досить наївні та аматорські, але дуже атмосферні фрагменти. А він читає видатну поезію і прозу. Працює символічний конфлікт між ментальностями, - каже театральний режисер Сергій Проскурня. - У такому божевільному світі з його кліпами, ритмами, інформаційними повідомленнями, атмосфера фільму ззовні видається, як медитативний простір, але насправді насичена тривогою і небезпеками. Герої відкриті і відверті, наче тужать за чистотою стосунків, вчинків, гармонії зі світом. Українські кінорежисери ще молоді, тому вони на шляху до оволодіння майстерністю роботи з артистом. Стефан Олег надзвичайно пластичний актор, він внутрішньо розкутий, артистичний. Це створює певний контекст для головних героїв, які по своїй суті скуті. Текст мав би бути пластичнішим. Але його скутість - це прийом.
"Рай: Віра" австрійського режисера Ульріха Зайдля. Тотальна ретроспектива.
"Переважно треба знімати з однієї точки за різного освітлення. Для Зайдля - з кількох точок і в натуральному освітленні, - каже австрійський кінооператор Вольфґанґ Талер. Працював над 6-ма картинами Ульріха Зайдля. - Часто використовуємо зйомку від руки, так сцени виглядають дуже натуралістично. Для оператора, який приходить зі звичного кіно, складно перебудуватися, щоб відчути, що хоче Зайдль. Коли героїня фільму Марія стукала в двері, то не знали, яке буде освітлення в будинку. Не могли передбачити, де стоятиму я, де буде мікрофон - все відбувалося у процесі. Але буває пішла чудова сцена, а камера не зняла - вдруге не повториш. Такий стиль вимагає високих професійних навичок".
"Людська маса" британського режисера Ґабріеля Ґоше. Міжнародний конкурс студентських фільмів. Гран-прі фестивалю.
"Це короткий метр і журі одноголосно прийняло рішення дати йому головний приз. Він чудово зроблений, до нього нема жодної претензії, - розповідає учасниця міжнародного журі Вікторія Тігіпко. - У фільмі багато сили, він розповідає про проблему, яка існує сьогодні в суспільстві. Воно часто жахливо ставиться до своїх членів. Наслідки можуть бути незворотні. Багато речей потрібно змінювати, цей процес довгий, але не можна на це не звертати уваги. Фільм дуже депресивний і важкий, який тримає в напрузі".
"Торе танцює" німецької режисерки Катрін Ґеббе. Міжнародний конкурс повнометражних фільмів. Приз за найкращий акторський ансамбль.
"Ця стрічка дуже сподобалася, особливо завдяки акторам, які чудово грали. Тому ми дали йому приз за акторський склад, - каже учасниця міжнародного журі Вікторія Тігіпко. - У стрічці цікава ідея, що є якийсь вищий розум, бог, який може говорити з нами. Коли у житті відбуваються складні ситуації, тоді з'являється якась людина з ангельськими рисами, що може зірвати найгірше, що може бути в нас. Фільм оснований на реальній історії".
"Хворісукалюди" українського режисера Юрія Речинського. Спеціальна подія.
"Речинський за свою картину отримав головну нагороду на фестивалі в Сараєво і демонструвався на фестивалі в Роттердамі, - каже генеральний директор кінофестивалю "Молодість" Андрій Халпахчі. - На щастя, Україна - вже не Радянський Союз і не треба було, як в радянські часи Московського фестивалю, брати тільки ідеологічні фільми. Навіть сьогодні у Росії якісь фільми обмежують до показу або не рекомендують. На щастя, в Україні такого нема. Ми показували все, і намагалися, щоб це були різні напрями".
"Конгрес" ізраїльського режисера Арі Фольмана. Фільм-закриття.
"Фільм дуже хвалять. Над ним працювало 6 країн, крім того, у стрічці багато анімації. Ментальність у народів різна, зробити мультик, який би всім подобався в принципі не можливо. Зараз анімація набагато цікавіша за кіно. Вона дає більше можливості для вираження, - каже Сашко Лірник. - Комп'ютерні технології так розвиваються, що не помітно, де справжні зйомки у стрічці. Фільм "Гобіт" - це ж на половину анімація. Може, це наше майбутнє - актори в анімованому світі. Може навіть статися так, що вони будуть не потрібні. Людство потроху переходить жити у віртуалку".
2 
4880
Коментарі