Містерії - від грецької "таємниця" - пов'язані з таємними культами релігійні обряди у Давній Греції. Проходили вони у формі вистав і переважно вночі. Участь могли брати лише втаємничені. "Ніч Містерій" у Мистецькому Арсеналі 17 травня поєднала музику, театр, кіно і пластичне мистецтво. Грецьких богів у арсеналівських містеріях замінили на британського класика - Вільяма Шекспіра. Вистави та виставки цієї ночі присвятили йому - відбувалися вони у рамках проекту The Show Within The Show до річниці драматурга.
Успішність картини у сучасної аудиторії визначається кількістю глядачів зі смартфонами і планшетами біля неї. Не сфотографуватися на тлі вподобаної картини - те саме, що не бути на виставці. Серед лідерів цієї експозиції - монументальна пародія на "Офелію" Джона Еверетта Мілле 1852-го. У сучасній версії замість звичних квітів поруч із потопельницею - радіоактивні відходи і отруйні гриби.
Користувався популярністю глядачів також мініатюрний бюстик Леніна. На нього проектувалося зображення, яке створювало ілюзію, наче Володимир Ілліч підморгує або показує язика.
Традиційне глядацьке питання-комплімент: "Це намальовано чи фотографія?" можна було почути біля полотна "Голландський торт" Олександра Некрашевича із проекту "Хаос і космос". Художник ретельно попрацював над деталями, із гіперреалістичною точністю зобразивши обличчя і пелюстки квітів. Сліди від мазків пензля розгледіти майже неможливо. Натомість поверхню картини автор покрив кракелюрними тріщинами - це додає відчуття часу і відсилає у шекспірівські часи. Як і колористика, близька до старовинних живописних полотен.
Цієї ночі Національний Центр Довженка уперше представив відреставрований німий чорно-білий фільм "Отелло" 1922-року. Зняв його український режисер Дмитро Буховецький, який працював на німецькій кіностудії UFA. Це перша повнометражна екранізація трагедії Шекспіра "Отелло", за участі тогочасних топ-зірок кіно. Дія драми відбувається у Венеції та на Кіпрі, що вимагає неабиякого реквізиту - фільм має пишні декорації і ретельно деталізовані костюми. Обличчя акторів вибілені білиллами добліда (окрім Отелло, загримованого натемно), очі - виразно підведені чорним, не залежно від статі. Інтриган Яґо окрім величезної сережки-кільця у вусі також, мав також непересічні вуса.
Режисер Дмитро Буховецький народився в Білій Церкві в 1885-го року у родині оперного співака Савелія Буховецького, соліста Київської опери. З кінця 1917 року починає зніматися в кіно в картинах "Товариства Єрмольєва", яке після революції перенесло виробництво в Україну. У Ялті Буховецький зіграв у 9 фільмах. Після видання декрету Леніна про націоналізацію кінематографа в серпні 1919 року він емігрує в Німеччину. Помер 1932-го року у Лос-Анджелесі. Показом цього фільму Національний центр Довженка розпочав програму "Репатріація". Повертатимуть в Україну імена відомих на Заході українських кіномитців. Таких було багато, особливо у часи німого кіно - коли мова у кіновиробництві не мала значення. Завдяки активному кіносередовищі у Ялті та Одесі, в Україні було багато спеціалістів, яким довелося емігрувати з посиленням режиму Радянської влади.
Глядачі, намоклі у травневій зливі дорогою до Арсеналу, сиділи навіть на підлозі - усі місця були зайняті. Замість реплік героїв дію на екрані супроводжували гра на клавесині Наталії Сікорської та електронно-музичні коментарі ді-джея Юрія Михальчука. Знамените отеллівське "Чи молилася ти на ніч, Дездемоно?" - набуло подвійного сенсу: згодом у програмі був виступ Леся Подерв'янського.
Яскравим театральним експериментом була постановка Сергієм Маслобойщиковим у просторі Арсеналу фрагменту шекспірівської "Бурі". Прем'єра спектаклю відбулася декілька років тому на сцені столичного театру Франка. Тут режисер вдався до нетрадиційного просторового рішення - сцену звели посеред величезної галереї Арсеналу. Глядачі оточували її по периметру і могли міняти місце із розвитком дії. Режисер сказав, що схоже явище можна було побачити за часів Шекспіра - тільки тоді оберталася сцена перед глядачами, а тут глядачі самі мусять обертатися навколо сцени.
Також можна було пережити новий глядацький досвід - спостерігати не лише за грою акторів, але й мімікою глядачів по той бік сцени. Здивовані посмішки та зачаровані погляди гостей напроти є доволі колоритною частиною постановки.
Серед хиб експерименту - дію було добре видно тільки у перших рядах. Тому деякі глядачки роззувалися, ставали навшпиньки на лавках і стільцях по залу - щоб краще розгледіти гру Олексія Богдановича на сцені або Богдана Бенюка, який тільки готується до виходу. Адже дію за лаштунками було видно одночасно із дією перед ним. І це завжди навіть більш цікаво. Єдина проблема - звук надто розсіювався у величезному просторі Арсеналу - без мікрофонів слова акторів розчути важко. Доводилося розглядати плетиво із виноградних грон на сукні рудоволосої Міранди у виконанні Анжеліки Савченко.
Не можемо з певністю сказати, чи це було частиною режисерського замислу Маслобойщикова - але "Буря" тривала й за стінами Арсеналу, даючись взнаки спалахами блискавок у вікнах і розсипаним по мокрому нічному асфальті каштановим цвітом. Можливо, це одна із запланованих містерій - інтерактивна буря у 3D, повний спектр відчуттів.
Ночі музеїв - звична культурна подія для європейських країн. Зазвичай, під час подібних акцій цілу ніч працюють не тільки музеї, а й громадський транспорт. Але півгодини чекання на тролейбус чи маршрутку о 23-тій в туристичному районі столиці - біля Києва-Печерської Лаври і Мистецького Арсеналу - показує, що місто на Ніч у музеї не дуже відреагувало. Це не футбольний матч, через який можуть продовжити роботу метро. Містерії - тільки для втаємничених. І для таксистів.
×
![]()
1 
4880
Коментарі